«Люди вітаються між собою словом «воля»: що спільного в Індонезії й України? Інтерв’ю з послом

«Нарешті ми повернулися обличчям до Азії та Африки» 

Василь Гамянін: Протягом багатьох років українська дипломатія дивилася через плече на країни Азії та Африки. На щастя, при нашому президентові і міністру Кулебі все змінилося — нарешті ми повернулися обличчям до Азії і Африки.

Щодо Індонезії, то ми іноді дивуємося, чому в країнах, дуже віддалених від нас, настільки стримане відношення до подій в Україні. Відповідь — бо ми далеко і про нас їм нічого не відомо. Хто що знав про Україну? Натомість російська пропаганда витрачала мільйони доларів, готувала презентацію індонезійською мовою, інформація була на телебаченні — оця гра на сентиментах і брехні.

Читайте також: Російські вантажні літаки ледь не кожного дня літають до Китаю, рейси маскують — Defence Express

Що можна сказати про Індонезію?

Василь Гамянін: Держава свіцька, тут є шість офіційних релігій, все тут достатньо демократично. Це четверта країна за населенням.

Працювати тут дуже непросто. По-перше, команда посольства нечисленна, я б хотів, щоб вона була більшою удвічі.  Адже настільки велике розмаїття культур, мов, релігій, регіонів, віддаленості, і настільки ж багато проблем. І на їх вирішення потрібно кошти і людські ресурси.

Одна з таких проблем — відсутність містків між мусульманами України і мусульманами Індонезії. Вони не знають, що відбувається в Україні. Вони знають, що це якась далека країна, в якій православ’я. Вони знають, що Україна підтримує Ізраїль і не підтримує Палестину, що не відповідає дійсності абсолютно.

Друга проблема  — це мова. Тут не говорять всі англійською, як інколи вважається.

Третя проблема — незнання місцевих культур, і це було найбільшою моєю проблемою після початку повномасштабної війни. Тому що я не міг достукатися до МЗС, я не міг достукатися до Офісу президенті і парламенту. Я не міг зрозуміти, чому на всі мої звернення, на ноти, на дзвінки немає реакції. Мені потім пояснили. Щоб зрозуміти Індонезію і щоб почуватися тут комфортно в плані роботи, потрібно знати три основні ключі до Індонезії: це Іслам з індонезійською специфікою, це армія і це яванці, яких 40%. Всі президенти країни були тільки яванцями. І яванці — це півтори тисячі років культури, це специфічна мова. І оцього я не міг збагнути.

Спільне з Україною

 Василь Гамянін: З Індонезією у нас багато ідеологічно спільного. У нас було неприємне комуністичне минуле. Зараз ми позбулися цих сентиментів, але згадайте десять років тому. Совєтські і комуністичні сентименти в Україні були достатньо потужні. В Індонезії вони також достатньо потужні.

Друге спільне — це боротьба за незалежність. Індонезія — одна з двох країн в регіоні, які не здобули незалежність легко, вони воювали за неї. Багато полягло. Це героїка і привітання між людьми. Вони вітаються між собою словом «воля». І коли ти говориш це слово на якомусь зібранні, реакція надзвичайно бурхлива, тому що вони знають, про що ми говоримо.

Водночас у них образ Росії — це друг ще з 40-х років, і вони ототожнюють Радянський Союз і Росію. У цьому велика проблема. Вони знають, що Україна  — це не Росія. Але от Росія була другом все життя, а де була Україна, вони не розуміють. Але ми зараз ламаємо цю свідомість.

Проте сказати, що вони нас не підтримують, не можна. У нас є їхня потужна підтримка в ООН.

Українці в Індонезії

Василь Гамянін: В Джакарті мінімум українців, це переважно працівники великих компаній. Декілька дівчат працюють моделями, але вони не звертаються до посольства. В декількох містах живе по одній українській родині.

Переважна більшість українців мешкає на Балі. Але, що мене здивувало, ніхто не реєструється в посольстві і не стає на облік. У нас нуль людей на обліку. А це приблизно 5000 українців, які мешкають на цьому острові. Багато хто живе по 8-10 років, мають бізнес, мають фірми. Достатньо багато донатять, є люди, які запустили програми — купують дрони, купують тепловізори для армії тощо. Але на тлі оцієї цифри в 5000 людей активність мінімальна. Коли я вперше зустрічався з громадою, на зустріч прийшло 30 людей. Хоча оголошення давали у соціальні мережі, і у групі було 1500 підписників. Ми говоримо — підписуйтеся на наші канали в соціальних мережах, робіть репости, так ви зможете активно допомагати Україні. Зрештою — два-три репости.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS