Історія Рімон Бухштаб: що насправді приховують провідні ЗМІ після 7 жовтня

Ізраїльська заручниця Рімон Бухштаб (Rimon Buchshtab-Kirscht) вперше за три роки після звільнення з полону ХАМАС дала інтерв’ю, де розповіла правду про те, що їй довелося пережити разом із чоловіком Ягевом, захопленим 7 жовтня 2023 року біля кібуцу Нірім. Ці свідчення ширяться ізраїльськими медіа — але їх здебільшого ігнорують світові медіа. Чому?

---

Рімон Бухштаб. Ізраїльська полонянка, яка 7 жовтня 2023 року була разом зі своїм чоловіком Ягевом захоплена біля кібуцу Нірім, вперше після трьох років звільнення з полону, дала величезне інтерв’ю, в якому розповіла про те, що їй довелося пережити. Але, що цікаво, це інтерв’ю, яке широко розповсюджується зараз ізраїльськими пабліками й ізраїльською пресою, майже не привертає уваги світових ЗМІ.

Про що нам говорить Рімон Бухштаб? Вона розповідає у цьому інтерв’ю, — а це два газетні випуски — про те, як вона зустрічалася і навіть посварилася з Ях’я Сінваром, про те, про що вони говорили, а це людина доволі високого штибу серед тих, хто викрав заручників і переправив їх до Гази. Вона розповідає про те, що сталося з її чоловіком, Ягевом.

Їх не могли розірвати, вони скріпилися так сильно, що їх тягли вдвох, а коли намагалися відідрати один від одного, то у Рімон досі залишилися шрами на руках через мотузки, якими її відтягали просто. Вона розповідає у цьому інтерв’ю, про що йшла розмова, про те, про що говорилася в побуті серед викрадачів, про те, як вона встромила виделку в руку одному з терористів, коли він намагався напасти на неї. Ну і звісно, про те, як вони  все ж таки продовжували підтримувати один одного, як її обміняли.

Обіцяли терористи, що її чоловік буде обміняним за кілька днів після неї, але цього не сталося. І він загинув.

Через що жінка зараз, хоч і продовжує жити, продовжує намагатися оновитися, але каже, що вона не знає, як жити далі.

Вона, до прикладу, починаючи це інтерв’ю, сідає, запалює цигарку і робить собі так по носу «бум-бум». Вона каже, що коли вони були в полоні, в неї були поранені руки через оці мотузки, які зідрали їй повністю шкіру на руках, що вона просила чоловіка запалити їй сигарету і він, коли протягував її, робив так «бум-бум» по носу. І для неї це зараз, як така ознака ПТСР, вона так не відчуває себе самотньою, тому коли вона відчуває якийсь неспокій, — і це помітили журналісти, — вона сіла і зробила «бум-бум».

Такі історії у світовій пресі, ми знаємо багато подібних прикладів, такі репортажі, такі інтерв’ю. Це, наприклад, «Репортаж з мотузкою на шиї», це відомі речі.

Потім є репортажи журналістів New York Times, які бралися серед афганських моджахедів під час війни з Радянським Союзом. Це завжди, особливо, коли йдеться про якісь терористичні організації, про якихось заручників, які довго перебували в полоні, то це викликає велику цікавість. Але цього разу — ні.

І от із цього приводу є пояснення медійників, що медійна увага до подій, які відбуваються після 7 жовтня, — взагалі після 7 жовтня 2023 року, в світі дуже сильно виросли антисемітські настрої, — що на це починають зважати навіть провідні компанії, медіакомпанії, медіа і ЗМІ. І це відображається на їхній роботі, на тому дискурсі. До прикладу, складно не помітити такий дуже дивний дискурс, який буквально нещодавно використала британська The Telegraph у своїй статті про те, що «було обрання нового очільника ХАМАСу».

Я нагадаю, що у Великій Британії ХАМАС визнаний терористичною організацією. І от The Telegraph, цитую, пише новину, це саме новинне послання, про те, що «новий лідер ХАМАС втратив чотирьох синів внаслідок ізраїльських бомбардувань, і вижив під час удару в Доці, в якому загинув його син і кілька помічників».

Тобто, з цього послання виходить, що він жертва якихось ізраїльських бомбардувань, а не лідер ХАМАСу, терористичної організації.

Тобто, прям «співчуття». Ми говоримо про те, що, звісно, людина, яка гине, має викликати співчуття. Але, в принципі, новий лідер не просто ХАМАСу, а терористичного угрупування, хто були його сини, ізраїльське бомбардування, де? Це діти в школі? Чи це дорослі чоловіки зі зброєю в руках, які в Газі воюють на боці бойовиків? Ми досі не знаємо цього.

А коли там йдуть такі уточнення, як загинули чотири сини, а він «дивом вижив», «ізраїльське бомбардування» — це все навіювання емоцій. Чому? Я не думаю, що The Telegraph робить такі речі навмисно. Ні, це вже ставлення.

Так, до прикладу, є дослідження, яке говорить про те, що європейська преса починає вже бити на сполох через зростання антисемійських настроїв, які спостерігаються після подій 7 жовтня. До прикладу, стокгольмське видання «Expressen» констатує, що відбувається звинувачення всіх євреїв різного громадянства, людей єврейського походження в тому, що робить держава Ізраїль. Це класичний приклад антисемітизму.

«Expressen» з жахом констатує, що антисемітизм зростає у Швеції. Далі цитата. «Антисемітизм може бути грубим», — зазначають журналісти в своїй публікації, — «відвертим, як то скинута в нацистському вітанні рука, або каністри з написом «Циклон-Б», які, відповідаючи на питання, часто залишають на порозі синагог у європейських країнах, щоб нагадати, що вас вбивали саме цим».

Усе це є прямим, відвертим антисемітизмом, який вже межує не просто з якимись там вподобаннями або словами, це вже погрози, прямі погрози. Але антисемітизм, як пише шведське видання, може бути і таким підспудним, прихованим, як то в коментарях жарти або якісь такі отруєні слова і ремарки в бік людей єврейського походження, які в принципі мають на меті одне — показати, що ви тут чужі, вам тут не раді. Нещодавно в Торонто була провокація проти єврейської громади Канади, а євреїв у Канаді всього 1%.

Але, як показує статистика, 66% злочинів на ґрунті ненависті чиняться саме проти них. Так от, після того, як був здійснений напад на рієлтора Торонто, канадця єврейського походження, на нього напав виходець з Йорданії. Це все спричинило те, що Марк Карні, прем’єр-міністр Канади, навіть зачитував доповідь в парламенті, і зараз канадські парламентарі обговорюють те, яким чином їм запобігти росту антисемітизму, от коли була роздмухана ця кампанія, коли в неї включилися чиновники, прем’єр-міністр, коли були проведені дослідження.

Після всього, що відбулося, і прийняття, до речі, перших кроків законодавчих у боротьбі з антисемітизмом в Канаді, в тому районі, де був здійснений напад, з’явилися такі вуличні сіті-лайти, на яких були розміщені фото канадців єврейського походження, які мешкають саме в цьому районі. Уявляєте собі, як себе почуває людина, яка народилася тут, жила, має дітей, їде додому і бачить своє фото. Це страшно, це тиск.

І цей тиск, це є такий прихований антисемітизм, який не є прямою погрозою, але тим не менш погрозою є. Потім ми бачимо, що антисемітизм стає «модним». Так, французька Лє Фіґаро пише про це прямо і говорить про те, що 7 жовтня 2023 року фактично «впало табу на вбивство євреїв», «на висвітлення вбивства євреїв», на «заклики до вбивства євреїв». Це жахливо, але, як зазначають французькі журналісти, це стало наймасштабнішим «камінг-аутом» тих, хто не проти або не бачить нічого осудного в цьому, починаючи з 1945 року.

У 1945 році Європа, цивілізований світ отримав таке щеплення від прямого відвертого антисемітизму. Зараз цього немає. Замість того, щоб жахатися скоєних проти євреїв злочинів, цих навмисних катувань, того, що розповідає нам пані Бухштаб, ідуть розмови про те, хто винен, про те, скільки жертв з якого боку.

Потім говориться про якогось «сіоністського спрута», і це вже починають робити в тому числі блогери, в тому числі люди топові, люди популярні. Нагадаю, що в 2024 році, під час нагроження на премію «Оскар», багато американських теле- і кінозірок прийшли на ці урочистості з червоними долоньками. Це такий невеличкий значок на лацканах.

Вони почепили їх на знак солідарності з мешканцями Гази. Це добре, коли ви солідарізуєтеся з тими, хто зараз зазнає певних утисків, бомбардувань, хто є мирним населенням у межах війни, але червона долонька — це не знак солідар ності. Насправді, вона є знаком, який символізує, що «ми вас будемо рвати голими руками».

Так, до прикладу, червона долонька в 2000 році в місті Рамала. Поліція цієї Палестинської адміністрації затримала двох резервістів. Чоловіка і жінку, які заблукали, якось вони там забрели на цю палестинську сторону.

Їх затримала поліція, це офіційно. Їх відправили до поліцейської дільниці в цьому секторі, в якому владу дійснює Палестинська адміністрація. Тобто, все офіційно.

Теоретично, їх мали б обміняти, або передати, або навіть, ну, можна було б обміняти на велику кількість людей, які утримуються в ізраїльських тюрмах. Але, коли натовп в Рамалі дізнався, — одразу пішла чутка, що тут є ізраїльські військові, — натовп взяв штурмом поліцейську дільницю, розірвав цих людей, забив до смерті. І є відоме фото, воно облетіло всі світові ЗМІ, де молода людина, тому що натовп залишався ще й, крім тих, хто набився в саму поліцейську дільницю і відтиснив поліцейську дільницю, і просто вчинив розправу… Там ще купа народу була під дверима, тобто оточили цю поліцейську дільницю.

Оце відоме фото, коли один з молодих людей, майже підлітків, демонструє у вікно, отак дві долоні притискає до вікна в крові. І це, мовляв, оці червоні долоні, це тепер такий знак, який у намаганні роздмухати антисемітські настрої, налякати євреїв по Європі, до прикладу у Франції, що нещодавно розслідувалося французькими спецслужбами.

Коли треба вчинити якусь антисемітську дію, зазвичай зловмисники залишають знаки долонь червоною фарбою біля меморіалів, присвячених жертвам Голокосту, біля синагог, на самих синагогах. Тобто це якраз після 2000 року, це в принципі такий натяк, таке нагадування про цей жахливий випадок просто розправи над чоловіком і жінкою у Палестині. Тож, коли зірки Голівуду вішали собі цей значок із долонькою, навряд чи вони розуміли, що це таке.

Навряд чи вони знали історію цього знаку. Вони могли думати, що вони просто підтримують дітей Гази, які страждають від ізраїльських бомбардувань. Але насправді ті, хто якраз дивляться на їхні дії, вони сприймають це як погодження, як легалізацію ідеї «вбивати євреїв голими руками».

Антисемітизм дуже підступний. Він закручує просто в свої тенети все більше і більше версій, які, по суті, якщо спитати, людина скаже — ні, ну ви що, ніколи в житті. Але тим не менш вона розповсюджує антисемітизм, сприяє йому, легалізує ідею вбивства євреїв, знищення Ізраїля.

Повністю слухайте Ларису Волошину у відео на Youtube-каналі Громадського радіо

 

---