Аудіоплеєр

Готово до відтворення прямого ефіру.

--:--
--:--

Компенсації за війну: як досвід Іраку може допомогти Україні отримати відшкодування від Росії

Авторка — Юлія Бодашевська, консультантка Громадянської мережі ОПОРА

Додати Громадське радіо як бажане джерело в Google
--:--
--:--

У січні 2022 року завершилася історія з виплатами, розпочата більш ніж 30 років тому. Ірак зробив останній платіж у межах компенсаційного механізму, створеного після його вторгнення до Кувейту. Загалом через Компенсаційну комісію ООН виплатили 52,4 мільярда доларів США приблизно 1,5 мільйону заявників.

Для України цей приклад показує, як можна організувати міжнародний механізм для мільйонів заяв, визначити пріоритети та пов’язати рішення про компенсацію з джерелом фінансування. Водночас іракський досвід застерігає: навіть за наявності такого механізму відшкодування може розтягнутися на десятиліття.


2 серпня 1990 року Ірак вторгся до Кувейту і саме наслідки цієї агресії та подальшої окупації стали предметом компенсаційного механізму. Його не слід плутати з відшкодуванням шкоди від війни в Іраку 2003 року: Компенсаційна комісія мала інший, чітко визначений мандат.

У резолюції 687 від 3 квітня 1991 року Рада Безпеки ООН підтвердила міжнародно-правову відповідальність Іраку за прямі збитки, втрати та шкоду, завдані його протиправним вторгненням і окупацією Кувейту. До відповідальності поширили також на шкоду довкіллю та виснаження природних ресурсів. Ще однією Резолюцією у травні 1991 року було створено Компенсаційну комісію та Компенсаційний фонд ООН.

Це визначило характер роботи Комісії: їй не потрібно було в кожній справі заново доводити відповідальність Іраку за вторгнення. Її завданням було встановити, чи пов’язана конкретна шкода з подіями, охопленими мандатом, і визначити розмір компенсації. Тобто питання відповідальності держави врегулювали на міжнародному рівні, а Комісія зосередилася на перевірці індивідуальних вимог.

До комісії надійшло приблизно 2,7 мільйона заяв на загальну суму понад 350 мільярдів доларів. Підставами для вимоги були загибель і травмування людей, втрата майна, комерційні збитки та шкода довкіллю. Заяви розглядали експертні колегії, які подавали рекомендації на затвердження Керівній раді комісії. Звернення були від фізичних осіб, підприємств, держави й міжнародних організацій. Індивідуальні вимоги зазвичай подавали через уряди: майже 100 держав звернулися до Комісії від імені своїх громадян і компаній або від власного імені. Для людей, які не могли скористатися цим каналом, передбачили можливість подання заяв через структури ООН.

Компенсації отримували не лише громадяни Кувейту. Серед заявників, які отримали виплати за вимушений виїзд, були люди з Єгипту, Індії, Шрі-Ланки, Бангладеш, Пакистану та інших країн. Війна позбавила їх можливості залишатися в Іраку чи Кувейті, і механізм врахував ці втрати незалежно від громадянства. Це важливий урок для масових компенсаційних механізмів: недостатньо проголосити право на відшкодування — потрібно створити доступний канал подання заяв, зокрема для людей за кордоном.

Комісія поділила вимоги на шість категорій.

Шість категорій компенсаційних вимог
  • Категорія A стосувалася людей, які були змушені залишити Кувейт або Ірак;
  • категорія B — серйозних тілесних ушкоджень і смерті близького члена сім’ї;
  • категорія C — індивідуальних вимог щодо різних втрат у межах 100 тисяч доларів.

Інші категорії охоплювали індивідуальні вимоги, збитки підприємств, а також вимоги держав і міжнародних організацій, включно зі шкодою довкіллю.

Така категоризація дозволила застосовувати різні процедури до різних за складністю випадків. Для масових індивідуальних вимог використовували комп’ютерне зіставлення інформації, вибіркову перевірку та, для окремих видів втрат, статистичне моделювання. Великі й складні справи розглядали індивідуально. Такий підхід дозволяв прискорити процедуру, не відмовляючись від перевірки обґрунтованості вимог.

Першочерговими визначили індивідуальні вимоги категорій A, B і C. Пріоритет поширювався і на розгляд, і на виплати. Інші категорії не могли отримувати виплати, доки кожен успішний заявник із пріоритетних категорій не отримував початкову суму до 2500 доларів. Подальші виплати здійснювали за окремими правилами й етапами. Але таке рішення показувало, чиї потреби механізм ставив першими.

Для людини, яка втратила засоби до існування, доступна початкова виплата може мати інше значення, ніж велика сума через багато років.

Іракський досвід дає приклад як можна поєднати ретельну перевірку, однакове ставлення до подібних вимог і своєчасну підтримку тих, хто потребує її найбільше.

Однією з головних особливостей механізму стало визначене джерело грошей — Компенсаційний фонд отримував частку надходжень від експорту іракської нафти та нафтопродуктів. Початкову частку встановили на рівні 30%, у 2000 році зменшили до 25%, а у 2003 році — до 5%. Пізніше порядок знову змінювався. Із 2020 року до завершення виплат застосовували ставку 3%.

Отже, Комісія не лише визначала, скільки Ірак має сплатити, а й мала фонд із передбаченим механізмом надходжень. Саме це поєднання правового рішення, адміністративної процедури та фінансового ресурсу відрізняє її від ситуації, коли потерпілий має присуджену компенсацію, але не має реального способу її отримати.

Розгляд звернень Комісія завершила у 2005 році, однак останній платіж надійшов лише в січні 2022-го. Загалом виплатили 52,4 мільярда доларів за схваленими вимогами, що значно менше ніж заявники просили відшкодувати. Завершення виплат не означає, що комісія визнала кожну заявлену втрату або компенсувала всі наслідки війни — це означає, що затверджені нею компенсаційні зобов’язання були виконані.

Окремою частиною роботи стала шкода довкіллю. Пожежі на нафтових свердловинах, потрапляння нафти в море, забруднення територій та інші наслідки війни вимагали не лише обрахунку втрат, а й тривалого відновлення. За рішенням Комісії Іран, Йорданія, Кувейт та Саудівська Аравія мали отримати близько 4,3 мільярда доларів компенсації за вимогами щодо очищення й відновлення довкілля. У 2005 році для відповідних екологічних виплат запровадили спеціальну програму нагляду. Вона передбачала перевірку фінансової прозорості та технічного виконання проєктів, тож держави мали звітувати про використання грошей і результати робіт, а великі проєкти — проходити додаткове погодження. Таким чином, виплата компенсації була пов’язана з конкретними заходами відновлення.

Для України цей досвід важливий як принцип: екологічна шкода не повинна губитися за підрахунком зруйнованих будівель і промислових об’єктів, і водночас визначення суми має супроводжуватися зрозумілим планом того, як відновлювати пошкоджені природні системи та перевіряти результат.

Іракський механізм виник за конкретних міжнародно-політичних умов. Його створила Рада Безпеки ООН, діючи за главою VII Статуту ООН. Ситуація з Росією відрізняється: вона є постійним членом Ради Безпеки та має право вето щодо непроцедурних рішень. Це принципова перешкода для відтворення тієї самої конструкції.

Але українському компенсаційному механізму корисні низка організаційних рішень: зрозумілі категорії шкоди, доступні канали звернення, процедури для великої кількості подібних заяв, пріоритет потреб людей і прозорий порядок виплат. Найважливіше — від початку розглядати фінансування не як другорядне питання, а як необхідну умову виконання рішень. При цьому Реєстр збитків для України та іракська Компенсаційна комісія — різні за повноваженнями установи, оскільки комісія оцінювала вимоги й забезпечувала компенсаційні виплати через фонд. RD4U натомість фіксує заяви та докази, перевіряє їхню прийнятність для внесення до Реєстру, але не визначає компенсацій і не виплачує грошей.

Ця історія показує, що недостатньо лише зобов’язати державу відшкодувати шкоду від агресії. Потрібно також створити систему, яка забезпечить реалізацію цього рішення: розгляд мільйонів вимог і фактичну виплату присуджених компенсацій. Тому документування втрат, організація розгляду й пошук джерел відшкодування мають бути частинами однієї послідовної роботи.


Із 2 квітня 2024 року всі громадяни України, які постраждали від російської агресії, можуть подати заяву до Реєстру збитків для України (RD4U). Реєстр збирає заяви та докази до них від фізичних, юридичних осіб і держави Україна про відшкодування збитків, втрат та шкоди, заподіяних агресією Російської Федерації проти України. Заява до Реєстру подається онлайн через вебпортал «Дія» або на сайті RD4U. Роз’яснення та інструкції про те, як подати заяву, є на сайті «Дія» та на самому порталі Реєстру, однак без попереднього досвіду подібних звернень розібратися може бути непросто.

Із осені 2025 року консультанти ОПОРИ допомагають розібратись у деталях та правильно заповнити заяву. Такі консультації можна отримати офлайн на базі офісу «OPORA in Poland» у Варшаві та у таких обласних центрах України: Дніпро, Львів, Миколаїв, Рівне, Одеса, Чернігів, а також онлайн незалежно від місця перебування. Заповнити заявку на отримання консультації можна за посиланням: https://oporaua.org/zbitku.

У рамках проєкту консультанти ОПОРИ також проводять групові просвітницькі заходи щодо подання заяв до Міжнародного реєстру збитків на запрошення партнерських громадських організацій та в місцях компактного проживання переселенців.

Проєкт реалізується Громадянською мережею ОПОРА у співпраці з Legal Action Worldwide за фінансової підтримки Swiss Solidarity.

  • Більше інформації шукайте у соціальних мережах та на сайті за хештегом #консультаціїRD4U.
  • Заповнити заявку на отримання консультації можна за посиланням: https://oporaua.org/zbitku
Поділитися