Топ-корупція: не лише крадіжка
Я не пишу на теми внутрішньополітичних подій не тому, що вони мені не цікаві. Навпаки, я стежу за ними. Але є багато розумних і фахових людей, які можуть відкоментувати те, за чим я можу лише спостерігати і (перепрошую, не маю інших слів) офігівати (таки замінив початкове слово на щось пристойніше).
Але зараз таки не витримаю і напишу щось. Коротке, навіть на колонку не потягне. І тим не менш.
Так, вибачте, знову посилатимуся на той самий досвід — досвід російського полону. Як і багато інших колишніх полонених, я не хочу, щоби решту мого життя мене асоціювали передовсім зі статусом звільненого полоненого.
Із іншого боку, чи хочу я того, чи ні — приклади з полону якось доходять краще до ширшої авдиторії, ніж інші. Тож треба використовувати ті інструменти, які тобі надала доля. Так от.
Під час допитів у полоні (протягом перших тижнів, але не одразу) було багато «виховних бесід». По першому допиту-двох, надалі з усіма хлопцями в камері говорили передовсім не про те, де були наші підрозділи та який був зв’язок між ними (на той момент це вже не мало жодного значення), а про те, що «ми одін народ» і «Росія нас асвабаділа».
Намагалися розхитати і змусити погодитися.
Але наративи були різні. Найжалюгідніші були якраз про «адін народ», «адін язик», «одну віру православну» (і таке було). Ці не працювали. А от коли починали говорити про соціальну нерівність, розшарування, корупцію — особливо коли говорили ті з допитувачів, хто хоч трохи знали Україну, попри те, що росіяни (їх було чимало) — це відгукувалося.
Бо майже всі військовополонені хлопці, які були зі мною в камері (раніше — заробітчани, будівельники, таксисти, фермери, вчителі, різнороби) знали, про що йдеться, коли йшлося про корупцію. На тих чи інших рівнях. У той чи інший момент. І багато хто з них підтримали Майдан у 2013-2014 передовсім для того, щоби цього більше не було, і їм, та їхнім дітям, не довелося знову із цим мати справу.
Стратегічний наратив «допитувачів» був таким (не дослівно, а зведено, звісно): «України не існує. Не тому, що немає території чи людей. А тому, що немає інституцій. А є одна (або кілька взаємосполучених) корупційних схем, і вони і роблять вигляд, що вони — держава. Але корупційна схема — не держава, а її жалюгідна імітація, і організоване злочинне угруповання. І питання тільки в тому, хто цю схему контролює та отримує зиск, і як ці люди використовують інших — зокрема вас, добровольців-військових — як робочу силу в мирний час, і гарматне м’ясо у воєнний. Ви справді хочете вбивати і помирати за цю корупційну схему?»
Це — отримувало відгук. Але дуже обмежений. Бо навіть хлопці з браком базової освіти та важким життєвим досвідом розуміли, що вони воюють за гідність, безпеку рідних і цінності. Але трохи відгуку було — бодай на рівні подальших обговорень всередині камери. Втім, це було радше «вправами для розуму», ніж чимось серйозним: на моїй пам’яті, за дуже рідкісними винятками, цими аргументами окупантам не вдалося нікого перетягнути на свій бік.
Втім я, власне, про поточні новини. І попередні новини. І (так розумію, і, на жаль, очікую) наступні новини.
Ті люди у владних органах, які облаштовують свої масштабні оборудки, обкрадають співгромадян, виводять громадські чи допомогові кошти на власну користь — звісно, крадії, і як такі заслуговують на відповідну оцінку.
Але є ще один момент. Вони — це ті, хто втілюють у реальність модель України як неіснуючої спільноти (навіть не кажу «держави»), як просто тотальної корупційної схеми, інспірованої зовнішніми силами, — ту модель, яку просуває російська пропаганда.
Распільщікі бюджетів та кришувальники колл-центрів, які мають стосунок до ухвалення державних рішень, маю сказати: ви маєте розуміти, що ви втілюєте в життя вологі фантазії тих росіян-спецпризначенців, які допитують наших полонених. Ви, своїми діями, підтверджуєте їхні твердження і аргументи. Ви робите їхню пропаганду — реальністю. Чимало наших полонених офігіли би від наших внутрішніх політичних новин, якби отримали їх у сирому вигляді, одразу після звільнення з ізоляції та без підготовки. І це би сильно підважило волю до опору багатьох із них. Через вас. Бо ви поводитеся абсолютно так, як допитувачі полонених хотіли би, щоби ви поводилися: ви усе робите за їхньою методичкою. Методичкою тих, хто намагаються нас знищити.
Тому ви всі — не просто жадібні та егоїстичні людиська. Мова іде про роботу на ворога. Мені просто цікаво, скільки із вас це розуміють.
Ми, у полоні, на ці заманухи не піддалися. Ми вважали, що є щось значно суттєвіше, що ми обороняємо, і що відрізняє нашу спільноту від «русского міра».
І зараз лишається лише сподіватися, що ми зможемо це суттєве оборонити, попри знесилення і погані новини: і від зовнішніх агресорів, і від внутрішніх їхніх поплічників, свідомих і несвідомих.