Вкрадене майбутнє: як народ намагаються знищити, викрадаючи його дітей

Аби знищити народ, агрессор може вбивати його солдатів, бомбардувати міста, забороняти мову, але є  ще один підступний спосіб — викрасти  дітей і виховати їх чужинцями. Тоді за одне покоління просто не залишиться нікого, хто пам’ятав би, ким вони були. Саме це сьогодні робить РФ із українськими дітьми.

Від початку повномасштабного вторгнення Росія вивезла на свою територію або до окупованих районів десятки тисяч українських дітей. Згідно з даними національного порталу «Діти війни» їх понад 20 тисяч. Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець говорить, що, можливо, цифра сягає 150 тисяч, а радниця президента з прав дитини Дар’я Герасимчук вважає, що мова може йти про 200–300 тисяч. Загалом під російським контролем, зокрема на тимчасово окупованих територіях, за даними Міжнародної коаліції за повернення українських дітей залишається близько 1,6 мільйона неповнолітніх.

Дітей відбирають у батьків під час «фільтрації», вивозять з інтернатів та лікарень на окупованих територій, відправляють до «таборів перевиховання», передають на усиновлення в російські родини, змінюють їм імена та документи, нав’язують російське громадянство, піддають русифікації та віддають на військову підготовку. Щоб ускладнити пошук, частину дітей перевозять через територію Білорусі. Такі дії мають на меті стерти українську ідентичність дитини. Перші подібні випадки задокументовано ще з 2014 року, після окупації Криму, але масовим це явище стало після лютого 2022-го.

Росія намагається подати свої дії як «гуманітарний порятунок» дітей із зони бойових дій. Міжнародне право оцінює це інакше — і, що важливо, ця оцінка не нова. Ще під час Другої світової війни нацистська Німеччина викрала, за різними оцінками, близько 200 тисяч польських дітей та дітей з інших окупованих країн, яких визнали «расово придатними»: їм змінювали імена, знищували свідоцтва про народження, віддавали на виховання німецьким родинам у межах програми «Lebensborn», а тих, кого вважали «непридатними», відправляли до таборів. Після війни додому вдалося повернути орієнтовно 15–20 відсотків дітей. Саме ці злочини Нюрнберзький трибунал кваліфікував як геноцид — і саме вони спонукали юриста Рафаеля Лемкіна та авторів Конвенції ООН 1948 року внести до визначення геноциду окремий пункт: «насильницьку передачу дітей з однієї людської групи до іншої».

Отже, відбираючи в народу дітей, агресор повторює злочин геноциду, який було описано у тій самій Конвенції.

Історія знає й інші приклади цього злочину — і водночас підказує, як можна шукати викрадених дітей. Під час військової диктатури в Аргентині (1976–1983) у зниклих безвісти в’язнів відбирали новонароджених і віддавали родинам, лояльним до режиму, таких дітей було близько п’ятисот. Бабусі постраждалих заснували організацію «Abuelas de Plaza de Mayo» («Бабусі Площі Травня») і десятиліттями шукали онуків. Вони навіть створили національний банк ДНК для встановлення родинних зв’язків. За ці роки вдалося знайти й ідентифікувати близько 140 із них. Диктаторів Віделу та Біньйоне зрештою засудили за систематичний план викрадення.    Подібні злочини відбувалися і в Австралії, де до 1970-х держава відбирала дітей корінних народів заради примусової асиміляції. Спільне в усіх цих історіях одне: насильницьке викрадення дітей певного народу — спроба знищити його майбутнє. 

У випадку з сучасною Росією міжнародне правосуддя відреагувало доволі швидко. 17 березня 2023 року Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт президента РФ Володимира Путіна та російської «уповноваженої з прав дитини» Марії Львової-Бєлової — саме за воєнний злочин незаконної депортації та переміщення українських дітей. Це був перший випадок, коли Суд висунув звинувачення чинному керівникові ядерної держави та держави, яка є постійним члена Радбезу ООН. Україна та  низка інших держав кваліфікують ці дії як ознаку геноциду за Конвенцією 1948 року.

Щоб повертати дітей, Україна вибудувала цілу мережу інституцій. Президентська ініціатива «Bring Kids Back UA» стала головним механізмом координації й частиною Формули миру, державний портал «Діти війни» фіксує кожен випадок викрадення, Уповноважений з прав людини та громадські організації, зокрема Save Ukraine, проводять конкретні місії з вивезення дітей з Росії чи окупованих територій. У лютому 2024 року в Києві створили Міжнародну коаліцію за повернення українських дітей, у якій співголовують Україна та Канада і яка вже об’єднує близько 49 країн. Більше того, частину дітей вдалося повернути за посередництва Катару та Ватикану. Результат поки що скромний — станом на травень 2026 року додому повернули понад 2 100 дітей. Показово й те, що самі ордери МКС зробили повернення трохи «легшим»: Росія почала віддавати дітей, хоча і несистемно та малими групами.

Повернення кожної дитини — це перевірка того, чи здатен світ захистити найвразливішу категорію населення на війні. Історія нас вчить, що по-перше, необхідно все документувати вже зараз — персональні дані, обставини викрадення, ДНК. По-друге, — не здаватися, навіть якщо пошук триватиме роками, адже аргентинські бабусі знаходили онуків і через тридцять-сорок років. Україна сьогодні не лише потерпає від  наймасштабнішого від часів Другої світової війни викрадення дітей, але також стає рушієм змін на рівні міжнародного права, щоб такі злочини не залишалися безкарними. Повернути кожну дитину, покарати винних і створити гарантії, щоб це не повторилося, — одна з головних умов справедливого миру.

---

Із 2 квітня 2024 року всі громадяни України, які постраждали від російської агресії, можуть подати заяву до Реєстру збитків для України (RD4U). Реєстр збирає заяви та докази до них від фізичних, юридичних осіб і держави Україна про відшкодування збитків, втрат та шкоди, заподіяних агресією Російської Федерації проти України. Заява до Реєстру подається онлайн через вебпортал «Дія» або на сайті RD4U. Роз’яснення та інструкції про те, як подати заяву, є на сайті «Дія» та на самому порталі Реєстру, однак без попереднього досвіду подібних звернень розібратися може бути непросто.

Із осені 2025 року консультанти ОПОРИ допомагають розібратись у деталях та правильно заповнити заяву. Такі консультації можна отримати офлайн на базі офісу «OPORA in Poland» у Варшаві та у таких обласних центрах України: Дніпро, Львів, Миколаїв, Рівне, Одеса, Чернігів, а також онлайн незалежно від місця перебування. Заповнити заявку на отримання консультації можна за посиланням: https://oporaua.org/zbitku.

У рамках проєкту консультанти ОПОРИ також проводять групові просвітницькі заходи щодо подання заяв до Міжнародного реєстру збитків на запрошення партнерських громадських організацій та в місцях компактного проживання переселенців.

Проєкт реалізується Громадянською мережею ОПОРА у співпраці з Legal Action Worldwide за фінансової підтримки Swiss Solidarity.

---