«Я лише виконував наказ»: чому ця фраза старша за Нюрнберзький процес 

Коли людина, обвинувачена у воєнних злочинах, каже: «Я лише виконував наказ», здається, що це історія ХХ століття. Щось із Нюрнберзького процесу, із чорно-білої кінохроніки.

Насправді ця фраза набагато старша.

Ідея про те, що за злочини війни відповідає конкретна людина, а не безлика держава чи армія, визрівала понад тисячу років. Перехід від колективної відповідальності спільноти до особистої відповідальності конкретної людини був повільним, звивистим і не раз переривався. Нюрнберг його не створив — він лише закріпив принцип, який почав формуватися задовго до нього.

Перші уявлення про «справедливу війну» виникли ще в античному Римі. Римляни вважали, що війна має законні причини й правила. Християнські мислителі розвинули цю ідею, а середньовічна Церква спробувала обмежити насильство: під захист потрапили ті, хто не воює, а в певні дні тижня й пори року воювати просто забороняли.

Поступово виникло й інше важливе уявлення: воїн відповідає за власні дії особисто. Саме цього бракувало, щоб з’явився перший справді показовий процес.

Він відбувся 1474 року. Петера фон Гагенбаха — намісника герцога Бургундського — судили за вбивства, порушення присяги, насильство та інші злочини, вчинені під час управління захопленими територіями. Його захист будувався на двох аргументах:  я підданий Бургундії, ваш суд наді мною не владний і другий — той самий, що через п’ять століть звучатиме в Нюрнберзі — я лише виконував накази свого пана. Саме другий аргумент зробив процес історичним.

Багато хто з дослідників вважає ту подію першим зафіксованим в історії прецедентом, коли суд сказав: «наказ зверху не виправдовує злочин». Низка правників пропонує називати цей процес другої половини XV ст. «першим міжнародним судом за воєнні злочини».

Згодом цю ідею розвинули двоє мислителів — італієць Альберіко Джентілі та голландець Гуго Гроцій, які заклали основи сучасного міжнародного права. Однак після Вестфальського миру суверенітет держав майже на три століття «закрив завісу» над ідеєю міжнародного суду над правителями: хто наважиться судити суверена? І лише після Другої світової війни «завісу» зняли, як історична необхідність.

Нюрнберзький процес не народив принцип особистої відповідальності. Він лише надав йому сучасної юридичної форми.

У наш час стаття 33 Римського статуту Міжнародного кримінального суду допускає, що в окремих випадках людина-рядовий виконавець, щиро не знавши про незаконність наказу й не мігши його розпізнати, може не усвідомлювати незаконності наказу. Але є межа, яку право проводить абсолютно чітко: накази вчинити геноцид чи злочини проти людяності завжди вважаються «явно незаконними», тож тут жодне «я виконував накази» не рятує.

Коли сьогодні ми знову чуємо слова «я лише виконував наказ», варто пам’ятати: це не новий аргумент. Людство сперечається про нього вже понад тисячу років. І відповідь на нього вперше прозвучала не в Нюрнберзі, а в Брайзаху ще 1474 року.

 

---