Як Telegram нормалізує насильницьку риторику: 6 тенденцій, які зафіксувала ОПОРА

Telegram залишається головним майданчиком новин для українців: 72% користувачів отримують інформацію саме там. Водночас високий рівень анонімності та майже повна відсутність модерації з боку платформи ускладнює реагування на деструктивний контент — особливо під час війни.

Упродовж липня-вересня 2025 року Громадянська мережа ОПОРА провела дослідження насильницької риторики в українських Telegram-каналах. Ми вивчали публічну комунікацію, щоб зʼясувати, наскільки масовою в стрічках українських користувачів є мова ворожнечі, дегуманізація поляризуюча та дискримінуюча мова, а також схвалення та заохочення до насильства. У цьому тексті розповідаємо про ключові тенденції, які зафіксували, і чим вони загрозливі.

«Ключовим занепокоєнням є виявлена системна присутність такого контенту в стрічках підписників. Тобто ми не фіксували жодного дня чи тижня, коли ця риторика не траплялася у досліджуваних нами Telegram-каналах», — каже аналітикиня цифрових платформ Громадянської мережі ОПОРА Анастасія Романюк.

---

Тенденція 1. Делегітимація владних інституцій.

Критика влади є не лише нормою, а й необхідною для сталості та розвитку демократії. Однак частина наративів, які виявили аналітики ОПОРИ, виходить далеко за межі критики. Йдеться про системні дискурсивні практики, спрямовані на підрив легітимності органів влади та державних представників через дискредитацію їх перед авдиторією, а також на формування наративу про відсутність підтримки своєї влади громадянами — зокрема для міжнародних партнерів і зовнішніх спостерігачів.

Серед ключових тактик — приниження й висміювання представників влади різних рівнів; звинувачення у саботажі виконання посадових обовʼязків або ж неспроможності виконувати свою роботу через брак навичок, освіти, інтелекту тощо. У дописах представники влади системно поставали недолугими, комічними, неспроможними адекватно оцінювати реальність і діяти раціонально. Найчастіше така риторика стосувалася Президента і його Офісу.

Президента зображували як слабкого — наляканого Путіним, Трампом або ризиком втратити владу. Наративи про скочування влади в авторитаризм, рясно приправлені фразами на кшталт «концтабір» чи «Північна Корея Зеленського», супроводжувалися звинуваченнями в малодухості. Інший поширений наратив зображає представників влади як ненадійних і недоброчесних. Переважно посадовців звинувачували у корупції та прагненні особистої наживи, а отже, — відсутності інтересу в довготерміновому розвитку української держави.

А також у тому, що вони лише імітують переговорний процес чи спроби перемогти Росію — щоб якомога довше зберігати владу в своїх руках. Такі наративи посилюють недовіру до влади і знижують відчуття власної політичної субʼєктності громадян.

Тенденція 2. Конструювання образу держави як ворога громадян.

У межах цієї тенденції представники влади постають не просто як не варті довіри чи пасивні, а як небезпечні та вороже налаштовані до людей. Держава зображується як така, що навмисне завдає страждань своїм громадянам. В окремих випадках причиною такої ворожості називали нібито психічні порушення посадовців — садизм, психопатію, жорстокість, нарцисизм. Найчастіше так описували військовослужбовців ТЦК. Їх називали «людожерами», «людоловами» і «бандитами», які знущаються з військовозобовʼязаних чоловіків на вулицях і в приміщеннях ТЦК та СП суто тому, що можуть це робити без страху бути покараними. Подібним чином говорили і про президента та його команду — мовляв, вони навмисно саботують мирні перемовини і прагнуть «розпоряджатися життями простих українців».

Для посилення цього образу автори дописів зверталися до асоціацій із образами найбільшого зла і жорстокості — нацистського режиму в Німеччині середини ХХ століття, комуністичного режиму в СРСР, чинної влади Російської Федерації та окупаційного режиму на ТОТ.

Тенденція 3. Нормалізація актів насильства в публічному просторі.

Такий контент фіксується навіть частіше, ніж повідомлення про політику. Висвітлення «повсякденного» насильства стало однією з наймасовіших груп контенту протягом усіх місяців дослідження. Масовість у поєднанні з популярністю так званого «треш-контенту» фактично нормалізує агресію в очах авдиторії. Це особливо небезпечно для суспільства, яке перебуває в гарячій фазі війни. Навіть якщо такі кейси не мають під собою політичної мети, їхня подача знижує рівень правової культури та девальвує цінність прав людини.

Telegram-канали, які де-факто працюють як медіа, у такий спосіб знижують рівень неприйнятності й небажаності насильницьких дій — особливо, коли на субʼєктивну думку кривдника, жертва «заслуговує» на покарання, а сам кривдник робить добру справу для спільноти.

Тенденція 4. Наші «інші»: стигматизація різних груп суспільства.

Аналітики ОПОРИ зафіксували системні прояви іншування різних суспільних груп у всіх досліджуваних Telegram-каналах. Це проявлялось як у стигматизації, так і в піднесенні певних груп над іншими, що формує уявлення про їхній винятковий і привілейований статус у суспільстві. Важливо: до цієї категорії не потрапляли публікації з критикою чи відзначенням особистих здобутків, дій та рішень конкретних людей чи колективів або описом особливих потреб різних груп.

Рідше фіксувались повідомлення з проявами «класичних» поширених в Україні упереджень — сексизму, дискримінації людей з інвалідністю, гомофобії тощо. Натомість більш масовими були прояви іншування, пов’язані з різним досвідом проживання повномасштабної війни — російськомовні vs українськомовні, військові vs цивільні, «ухилянти» vs держава.

Тенденція 5. Тренд на популізм: «зажерливі еліти» проти «простого народу».

Протиставлення бідних і багатих звучало в контексті різних тем — від історій особистих стосунків до випадків топкорупції. У таких повідомленнях часто підкреслюються протиставлення: мовляв, поки «прості люди» стають біднішими через падіння економіки внаслідок війни, «донатять останнє» і «борються за виживання», так звані «еліти» багатшають.

Іноді це використовували для підживлення наративу про навмисне «затягування» війни й саботаж будь-яких мирних перемовин — нібито для того, щоб еліти могли й далі збагачуватися на війні. Така подача не лише посилює соціальну напругу, а й формує уявлення про війну як нерівний обмін, у якому жертви та відповідальність розподіляються асиметрично.

Тенденція 6. Дегуманізація політиків та їхніх прихильників.

Це один із найбільш радикальних способів дискредитації в публічній комунікації. У таких висловлюваннях політиків та їхнє оточення зображають не як суб’єктів політичного процесу, а як «нелюдів», «тварин», «істот», «сміття» тощо. У досліджуваному контенті дегуманізаційна риторика найчастіше спрямована щодо представників виконавчої влади та окремих політичних діячів.

Вони постають не як люди, які можуть помилятися, зловживають своїми повноваженнями, саботують їх чи діють недоброчесно, а як «інший тип акторів», проти яких нібито не працюють «звичайні» правила політичної взаємодії. Єдиний спосіб покращити ситуацію, який пропонують автори таких дописів, — «очиститися» від цих персоналій. Водночас дегуманізація поширюється і на ширші групи: публічних осіб, активістів, журналістів, волонтерів або користувачів, які підтримують представників влади чи її рішення.

Усі ці тенденції є тим, що підсилює логіку внутрішнього ворога та звужує простір для суспільного діалогу в умовах війни.

• Читайте також про те, як Росія намагається контролювати українців через додатки і месенджери.

---