Як нам виграти війну і не програти країну?

Про проблеми Сходу, на які влада, переважно, не хоче звертати уваги, про больові точки відродження українського Донбасу та варіанти вирішення цих проблем на прес-конференції розповіли експерти та громадські активісти.

Ігор Луценко, активіст громадського сектору Євромайдану та учасник бойових дій на Донбасі вважає що Міноборони повинно чути ініціативу знизу. Та звітувати про свою діяльність.

«Сьогодні одною з найбільш актуальних проблем всіх, хто не є державою у цій війні, є проблема комунікації. Без всякого передбачення можемо назвати цю війну народною. В першу чергу війну веде народ, а не держава.

В першу чергу – це добровольці, які є найбільш мотивованою, активною та ефективною частиною війська, яка там воює.
Друга проблема – це те, хто забезпечує функціонування фронту. На жаль, це в основному також народ. Тому народ зараз має право інтелектуально брати участь у стратегії боротьби. Для цього найперше потрібна комунікація з командуванням.
Ми несемо великі невиправдані втрати. Війна без втрат неможлива, але левова частка тих втрат, які ми несемо, не є виправданими і такими, які дають результат. За втрати хтось має нести відповідальність. Йдеться і про персоніфіковану відповідальність, і про системну.
Ми маємо змінювати зразки поведінки наших військ, нашого головокомандування, як реакція на те, що гинуть наші побратими.
Як приблизно має виглядати реакція на ту чи іншу ситуацію, коли ми несемо втрати:
– Зміни у тактиці підрозділу;
– Зміни у забезпеченні їх озброєнням;
– Зміни у їх укомплектуванні.
Як мінімум, ці три фактори. Протягом місяців вони досі є не вирішуваними. Досі народна ініціатива є єдиним чинником, який може покращити ефективність війни.
Народна війна дає повне право залучати представників добровольців та волонтерів до постійно діючої комунікаційної платформи з головнокомандувачами, начальниками штабу, щоби вони звітували, що вони роблять для того, щоб зменшити втрати.
Альтернатива цьому лише одна: це спонтанні бунти матерів, рух добровольчих батальйонів зі зброєю кудись на генеральний штаб і т.д.
Цю ситуацію треба виправляти не спонтанним, а системним чином.

Сергій Гармаш, головний редактор інформаційного агентства «ОстроВ», вважає, що державу треба змусити слухати Донбас.

«Понятно, что война закончится, это неизбежно. Но я на прошлой неделе побывал в Славянске и Краматорске и пришел к такому печальному выводу, что мы можем выиграть войну, но проиграть страну. Потому что, честно говоря, я не увидел никаких системных изменений. Война прошла, люди погибли. Что дальше? Дальше – то же. Те же люди у власти, в основном это «Партия регионов», те же правоохранительные органы. То есть это милиция, которая все сделала, чтобы та ситуация, которая сейчас на Донбассе, возникла. И сегодня она решает проблемы с сепаратистами.
То есть сегодня можно говорить о том, что отсутствует государственная политика как кадровая, так и информационная. С теми людьми на Донбассе никто не разговаривает и не работает. В Славянске меня убеждали, что Славянск уволила не украинская, а российская армия.
Сегодня есть реальная угроза, что мы можем потерять регион, поскольку его освободили, а что дальше?
Краматорск, Славянск – те же городские советы с представителей «Партии регионов». Поэтому после возвращения мы приняли решение возобновить Комитет патриотических сил Донбасса. Сейчас мы решили восстановить комитет, чтобы влиять на кадровую политику и просто озвучивать и ставить перед государством проблемы, которых государство не хочет замечать. Надо заставить чиновников слушать нас. Если мы будем все делать вместо государства: кормить армию, собирать войска, работать с беженцами. Так зачем нам вообще такое государство? Поэтому мы должны заставить государство работать».

Тимофій Милованов, професор Піттсбурзького університету, редактор «VoxUkraine» говорить, реформи без ініціатив громади не дадуть ефекту:
«Можливість Уряду проводити реформи, дуже низька. Нічого не вийде, це буде повтор 2004 року. Немає експертів. А ті експерти, які зараз є в країні – пострадянські. Вони думають після радянської системи. Держава розуміє управління країною, як радянську систему – зверху вниз. Все, що змінилося в країні, сталося так знизу вверх. Всі добровольчі батальйони, Майдан, госпіталі, різні ініціативи, волонтери – це робилося знизу. Держава – пострадянська, вона не в стані щось робити. Реформи, які зараз хочуть робити, є нелегітимні, бо вони нав’язуються згори. Потрібно змінити систему: реформи мають йти знизу вверх, а не навпаки.
Де є можливість змінити систему? Зараз вона на Сході. Чому? Бо всередині країни система як була, так і залишилася. На Сході цю систему трохи потрусило.
Якщо комусь сказати, що в Києві вкрали півфури гуманітарки, то журналісти мені скажуть, щоби я не марнував їх час. Якщо ми скажемо, що вкрали пів фури гуманітарки у Слов’янську, то приїде «CNN» і «New York Times». Медійна підтримка є дуже важлива, саме так можемо щось змінити на Сході.
Дуже важливо, щоби ми змінювали щось на Сході, бо зараз назріває конфлікт добровольців. Люди бачать, як їх друзі вмирають, а система, як була радянською, так і залишилась. Потрібно цю силу спрямовувати не у конфліктне русло, а для розбудови політичним шляхом регіону чи держави загалом.
Тому питання виживання для нової влади – це питання знаходження можливості залучення сил, що зараз воюють на Сході, в політичне русло.
Що потрібно робити на Сході?
Найперше вирішувати економічні проблеми. Якщо відродиться економіка і люди побачать, що їм стало краще жити, то будуть підтримувати державу.
Друге – інформаційна підтримка і на місцях, і щоб інформація йшла знизу догори.
Третє – треба розбудовувати громадянське суспільство на основі патріотів, які захищають державу. Цих людей потрібно консолідувати в громадянське суспільство.
Можна не нараховувати штрафи бізнесам, в яких відібрали все. У них все відібрали, але податкова їх штрафує за те, що в них немає грошей. Це нонсенс!
Люди не довіряють київським офісам. Вони думають, що там сидять бюрократи. Потрібно намагатися відкривати прямі програми, хто хоче подаватися на гранти, кредити, щоби ці подання розглядалися прямо в Лондоні. Це можливо зробити.
Тендери на розбудову регіону мають бути прозорими. Ми не можемо зробити все тендери в Україні прозорими, бо є дуже багато мафії, що буде цьому противитися. Але зробити тендери прозорими хоча б для одного регіону – це можливо.
Робочі місця. Якщо не буде робочих місць – буде нова революція. Люди мають працювати, мають отримувати.
Знову повторюся, потрібно ідентифікувати патріотів і привести їх до влади на місцях. Без цього країна не зміниться. Зараз є можливість змінити все через Схід. Якщо ми зараз цього не зробимо, то будемо чекати ще 20-30 років».