В луганському аеропорту було важче, ніж «кіборгам» у донецькому, — розвідник

Восьмого березня у 80-ї окремої аеромобільної бригади річниця. Рік тому деякі військові підрозділи десантників з цієї бригади вперше були відправлені на Донбас. За цей час відбулось уже кілька ротацій, частина військових встигла побувати в зоні АТО двічі, дехто ще готується до відправки. Військові цієї бригади були серед тих, хто боронив Слов’янськ та захищав луганський аеропорт. Ці десантники побували в оточеннях та звільняли міста. 

Контрактник Сергій служив на Донбасі із офіційного початку АТО. Його посада – старший навідник АГС – 17, це такий вид гранатомету. Про свої обов’язки на фронті він розповідає так:

 «

Наше завдання просто довезти вантаж відповідний до цілі, але ми маєм відстрілюватись. Бо ж якщо ми не будемо відстрілюватись… Ми просто на швидкості проїжджали і вони в той момент по нас стріляли. Якщо би я не стріляв, то могли би померти мої товариші».

Сергій говорить, що за рівнем ведення бойових дій ті збройні формування, яким протистояла українська армія під Слов’янськом і близько були не такі озброєні та підготовлені, як зараз. За його спостереженнями, останні півроку на Донбасі воюють професійні війська.

 «Тоді ще руських не було, то були наші – з України: з Луганська, з Донбасу… Можливо, тоді ще були найманці. Вони на той момент не могли воювати досить професійно, тому що у них не було техніки. Вони не могли ще воювати в такому масштабі, як зараз. Професійних ще бійців не було, а от зараз уже як б’ють, то йде точне попадання, то це вже йдуть професійні війська».

Ще ближче із супротивником познайомився розвідник 80ї бригади Олександр. Хлопцеві ще немає й 25 років, а він уже встиг побувати серед тих небагатьох воїнів, хто у серпні захищав луганський аеропорт, перебуваючи у повному оточенні бойовиків. Він, разом із іншими розвідниками, організовували виведення військових із аеропорту, проте за успішне виконання цього бойового завдання довелося заплатити власною свободою. Олександр потрапив у полон бойовиків та перебував там більше місяця. Про своє ставлення до тих, хто воює по той бік фронту, він говорить:

 «

Там є дуже-дуже багато людей, які мають свій привід для війни. Багато різних людей, які воюють просто бо їм подобається. Інша група людей – це ті, які затьмарені ідеєю «Новоросії». Ще група – це ті, які заробляють на цьому гроші. Але не всі там погані люди, я вам скажу так. Я поважаю свого ворога, просто як воїна». 

Розвідник говорить, що в луганському аеропорту було важче, ніж «кіборгам» у донецькому, бо в Луганську об’єкт був з усіх боків оточений позиціями бойовиків. Олександр розповідає, що утримувало територію не більше 200 людей, разом із пораненими, тож уже потім озброєні сепаратисти не могли повірити, що їм протистояло так мало військових. Хлопець говорить, що через брак людей йому навіть довелось стати позаштатним лікарем. Попри всі складнощі, операція із виведення бійців, на його думку, пройшла успішно.

 «Ми там багато роботи зробили, я вважаю, що ми виконали свої задачі – забезпечили вихід особового складу. Багато хлопців повернулися живі, просто задурно вмирати – то не є обов’язок солдата».

Про своє перебування у полоні військовий говорить неохоче, каже, що були й такі моменти, які неприємно згадувати. Але наголошує, що йому ще дуже пощастило із умовами. Та й він, у свій час, теж із повагою ставився до полонених.

 «Так як я був у полоні, і зараз повертаються солдати з того полону, то я, можна сказати, був на курорті. Спочатку там допити були, були неприємні спогади, ну те, що у підвалі… І у нас були полонені, я висловлював свою повагу до них, і годував, і медичну допомогу надавав».

Солдати з 80ї бригади говорять, що саме десантники брали участь у найбільш відповідальних операціях в зоні АТО. На їхню думку,  кадрові військові є найбільш дисциплінованими та готовими психологічно, що у бойових умовах вкрай важливо. Зараз окремі частини 80ї бригади досі перебувають на фронті. Але навіть військові, які вже повернулись з АТО, не проти знову відправитись на передову. Мотивації у всіх різні, одні кажуть, що самі обрали таку роботу, інші говорять, як не вони, то хто ж?

Підполковник Микола Грицайчук, начальник автомобільної служби цієї бригади, говорить, що при можливості повернеться на фронт, бо має відстояти честь своїх побратимів, полеглих у боях. Офіцер досі лікується після поранень, яких зазнав у кінці літа, проте щойно лікарі дозволять, обіцяє повернутись на передову:

 «У мене вдома на цвинтарі лежить пацан, йому 21 рік. Я приїжджаю завжди і йду до нього, от через це. Коли приїжджаєш, то ком стоїть в горлі…»

Ці десантники, які традиційно вважаються військовою елітою, попри поранення та все пережите в боях або полоні не дозволяють собі бути слабкими чи зневірюватись. Вони навіть не стільки словами, як своєю впевненістю говорять, що готові служити своїй Батьківщині доти, доки в цьому буде потреба.

Ірина Гречана, зі Львова, спеціально для Громадського радіо.

На фото десантники 80-ї окремої аеромобільної бригади зі Львова на території аеропорту Луганська