Жахи іловайського «коридору смерті»: поранення і п’ять днів у лісосмузі

Віталій Бунчиков брав активну участь у подіях на Майдані.

Після перемоги Революції гідності та початку агресії Російської Федерації в Криму він вирішив піти до Збройних сил захищати українську державу. Однак у військоматі йому сказали, що чоловіків, старших за сорок років, не беруть до війська. Віталій пішов служити в добровольчий батальйон «Кривбас». У складі свого підрозділу боєць опинився в Іловайську. Коли колона, у якій рухався Віталій, виходила так званим «зеленим коридором», який виявився «коридором смерті», він отримав поранення в обличчя.

«Ми колоною виходили… Поранило під око, ну тут не видно майже, і вирвала вухо позаду, перелом основи черепа… глухий зараз на це праве вухо повністю».

Віталія завантажили до броньовика, але в ньому закінчилася солярка й транспорт зупинився. Командиру броньовика, бійцю Олегу з батальйона «Дніпро-1», снарядом відірвало голову. Віталій відповз у лісосмугу і пролежав там три дні, переховуючись від російських солдат, які дострілювали важкопоранених. Тіло Олега Віталій вирішив поховати.

«Я його на треті сутки вирішив поховати… треба поховати людину. Руками, наскільки міг, вирив яму, заклав гілками. Потім вже, коли був у Мечникова, то до мене прийшов його брат… сказав брату, де я його поховав. Потім через три тижні туди поїхала пошукова група, яка збирала тіла наших загиблих. Я їм по телефону розказав, де, в якій посадці я його поховав, і його знайшли”

На третю добу у Віталія закінчилась вода, втрата крові була дуже серйозною, йому постійно хотілося пити. Він згадав військового капелана батальйону отця Юрія, і як той навчав бійців молитві за трьох ангелів. Віталій почав молитися. Під час молитви він заснув, а прокинувся від сильного вітру.

«Прокидаюся від того, що вітер такий, як наче фен хто до щоки підставив і дує. Такий вітер піднявся, що просто… І я тоді вже зрозумів, що треба йти за вітром. І пішов, не пішов, а поліз”

Вирішивши, що це знак для нього, Віталій поповз у той бік, куди дув вітер. Прихопив із собою гранату, як ліз, тому що в полон здаватися не збирався. Через поля і лісосмуги він повз два дні, поки не виповз на трасу біля Комсомольська. Там він зупинив машину.

«Побачив парнішу, там сидить молодий хлопець, в машині багато літератури, газети «Новоросія». Видно, що їх людина. В мене вже виходу не було, сідаю, кажу: «Поїхали, вези мене до Розівки, або в Гранітне, там де є наші». Так він мене довіз аж до Розівки, у мене варіантів не було, я йому гранату показую і кажу: «Я готов! Ти готов? Ні? То поїхали!». Приїхали в Розівку, я йому три тисячі гривень заплатив, я йому обіцяв, якщо доїдемо, то я тобі заплачу».

Зараз Віталій підписав контракт зі Збройними силами України. Незважаючи на отримане поранення, служить в одній із військових частин.

Нагадаємо, «Громадське радіо» публікувало інтерв’ю з бійцем: «Це була зрада», — боєць, що вижив у Іловайському котлі».

Ігор Петровський з Дніпропетровська для «Громадського радіо»