- Ідея цього проекту зародилась ще восени 2013 року, коли ми побачили збільшення поляризації в українському суспільстві у зв’язку з подіями на майдані. І з кожним місяцем ця поляризація вже зростала і зростала. Ми завжди знали, що наша країна є неоднорідною. Вона складається з різних регіонів і мешканці цих регіонів мають різну історичну пам'ять і різну ідентичність. І це не є унікальним в світі. Є багато країн, які також складаються з різних етнічних громад (Канада, Бельгія, Швейцарія). Але, незважаючи на відмінності, в цих країнах ніколи не доходить до збройного протистояння в 21 столітті. Однією з причин, чому так відбувається, є те, що в цих державах існує потужна державна політика національної єдності. Існує багато програм і уряд вкладає кошти, щоб об’єднати мешканців регіонів на основі якихось спільних цінностей. В Україні ж протягом всіх років незалежності ми не чули ні про яку політику єдності. Натомість відбувалось розхитування цих відмінностей. Передусім цим займалась політична еліта. Особливо напередодні виборів. Вони використовували ці відмінності для отримання своєї електоральної підтримки в регіонах. З кожним роком вони розхитували цей маятник все більше і більше, - розповідає Олена Захарова.
Розхитуючи цей маятник ідентичності та історичної пам’яті, в кінці кінців він досягнув амплітуди збройного протистояння. Однак, на переконання експерти, в ньому винна не тільки Росія.
- Цей конфлікт значно складніший. Він є збігом трьох різних рівнів конфлікту у часі і просторі. І перший рівень цього конфлікту – глобальний. Він характеризується ерозією пост біполярної системи міжнародних відносин і конфліктом між провідними акторами на світовій арені (США та Росією, яка намагається відновити так звану історичну справедливість і повернути втрачені позиції на світовій арені після розпаду Радянського Союзу). Проблема цього рівня в тому, що Україна має дуже обмежені можливості впливу на цей рівень.
– На регіональному рівні – це ерозія пострадянської системи відносин і конфлікт між Росією та Україною, де Україна намагається відійти від ролі сателіту Росії. І третій рівень – це локальний рівень, внутрішньо-український рівень, який характеризується ерозією державних інститутів, що цілком природно після будь-якої революції, зміни влади, а також дезінтеграційними тенденціями. Якби в нас не було ніяких проблем на внутрішньо-українському рівні, зовнішній агресор ніколи не зміг би скористатись такою ситуацією. Як це відбулось в інших регіонах України, - зауважила Олена Захарова.
Надія Вірна для Громадського радіо
Експерти Міжнародного центру перспективних досліджень розпочали збір пропозицій з усіх куточків України щодо їх бачення майбутнього розвитку держави. У результаті організатори проекту «Ініціювання Національного діалогу в Україні» планують розробити концепцію державної політики національної єдності. Адже, на переконання директорки з аналітичної роботи та зовнішніх зв’язків центру Олени Захарової, природа збройного протистояння на сході України набагато складніша, аніж багатьом видається.
– Ідея цього проекту зародилась ще восени 2013 року, коли ми побачили збільшення поляризації в українському суспільстві у зв’язку з подіями на майдані. І з кожним місяцем ця поляризація вже зростала і зростала. Ми завжди знали, що наша країна є неоднорідною. Вона складається з різних регіонів і мешканці цих регіонів мають різну історичну пам’ять і різну ідентичність. І це не є унікальним в світі. Є багато країн, які також складаються з різних етнічних громад (Канада, Бельгія, Швейцарія). Але, незважаючи на відмінності, в цих країнах ніколи не доходить до збройного протистояння в 21 столітті. Однією з причин, чому так відбувається, є те, що в цих державах існує потужна державна політика національної єдності. Існує багато програм і уряд вкладає кошти, щоб об’єднати мешканців регіонів на основі якихось спільних цінностей. В Україні ж протягом всіх років незалежності ми не чули ні про яку політику єдності. Натомість відбувалось розхитування цих відмінностей. Передусім цим займалась політична еліта. Особливо напередодні виборів. Вони використовували ці відмінності для отримання своєї електоральної підтримки в регіонах. З кожним роком вони розхитували цей маятник все більше і більше, – розповідає Олена Захарова.
Розхитуючи цей маятник ідентичності та історичної пам’яті, в кінці кінців він досягнув амплітуди збройного протистояння. Однак, на переконання експерти, в ньому винна не тільки Росія.
– Цей конфлікт значно складніший. Він є збігом трьох різних рівнів конфлікту у часі і просторі. І перший рівень цього конфлікту – глобальний. Він характеризується ерозією пост біполярної системи міжнародних відносин і конфліктом між провідними акторами на світовій арені (США та Росією, яка намагається відновити так звану історичну справедливість і повернути втрачені позиції на світовій арені після розпаду Радянського Союзу). Проблема цього рівня в тому, що Україна має дуже обмежені можливості впливу на цей рівень.
– На регіональному рівні – це ерозія пострадянської системи відносин і конфлікт між Росією та Україною, де Україна намагається відійти від ролі сателіту Росії. І третій рівень – це локальний рівень, внутрішньо-український рівень, який характеризується ерозією державних інститутів, що цілком природно після будь-якої революції, зміни влади, а також дезінтеграційними тенденціями. Якби в нас не було ніяких проблем на внутрішньо-українському рівні, зовнішній агресор ніколи не зміг би скористатись такою ситуацією. Як це відбулось в інших регіонах України, – зауважила Олена Захарова.
Надія Вірна для Громадського радіо