У свідомості місцевих саме з цим іменем асоціюється їхнє місто, себе вони називають «бахмутчанами». Кандидат історичних наук Сергій Татаринов переконаний: назва міста, вулиці формує світогляд людини.
“Назва “Артемівськ” була нав’язана людям з центру. Тоді у 1930-х роках зібрали місцевих на площі, приїхала якась робітнича делегація і перейменували“, – говорить історик Сергій Татаринов.
Свого часу науковець вже був одним з ініціаторів перейменування Артемівська в Бахмут у 1991 році. Але тоді, на жаль, не вистачило ані сили у нього і його команди, ані волі у місцевої влади.
“Пробити цю ідею у рамках тієї тоталітарної влади було неможливо. Але я з однодумцями почав видавати книжки: «Бахмутський край», «Бахмутські сторінки історії», щоб формувати у людей уявлення про Бахмут в цілому. І влада почала заграватися з людьми”, – згадує науковець.
Усі, хто цього дня прийшов на збори, були єдині у своєму прагненні відновлення історичної назви. Журналіст Володимир Березін сам народився тут, очолює еколого-культурний центр «»Бахмат», і хоча досить довго живе в іншому місті, та підтримує городян і пропонує створити рух «За Бахмут», взятися за просвітницьку роботу і роз’яснювати людям їхнє коріння.
“Нам нужно больше рассказывать людям историю города, чтобы переименование прошло не сверху, иначе получается, что нас заставляют любить свой город”, – сказав Березін.
Місцевий активіст Галина Олійникова обурюється тим, як влада ставиться до процесу перейменування. І зачитує присутнім назви вулиць, що пропонуються. На її думку, відверто нецікаві:
“Бахмут – це передусім українське місто. Чомусь у переліку на сайті міськради відсутні українські назви, а є Абрикосові, Вишневі, Малинові. Ми так не змінимо світогляд, а навпаки залишимо Артемівськ чи Рьовінськ”.
Не так швидко, але поступово впроваджувати новації радить громаді секретар Артемівської міської ради Світлана Кіщенко, що теж прийшла до зали.
“Надо менять сознание людей. Есть несколько поколений, которые выросли в Артемовске, и это тоже важно для них. Наскоком нельзя изменить историю”.
Найближчим часом активна громадськість планує знову зібратися і визначити стратегію подальшої роботи з населенням – від інформування у вигляді лекцій до друку флаєрів та спеціального видання, яке готова профінансувати Українська миротворча школа.
Наталя Поколенко з Донеччини для Громадського радіо