В Чернівцях люди з вадами зору розповіли зрячим, як це «Бачити в темряві»

Книга «Бачити в темряві» незрячого письменника, професора і богослова Джона Галла, є спробою побудувати містки між людьми з вадами зору та зрячими. В цьому переконують видавці та перекладачі книги. Видання книги стало можливим завдяки Центру духовної підтримки людей з особливими потребами «Емаус».

Керівниця Центру «Емаус» Крістіна Анґлєс д’Оріак розповіла, чому центр вирішив видати книгу Джона Галла:

“Це правда, що ми, зрячі, недобре знаємо незрячих. Ми не даємо можливості вчити нас, і суспільство не дуже пристосоване до них”.

Коли до неї звернулась одна з перекладачок Оксана Винярська, було вирішено допомогти у видавництві книги:

“Текст просто лежав в шухляді. Тому що не було фінансування, щоб видати її. Мені було жаль. Адже є багато мудрості в цій книзі. Оксана розповіла, що щоденник Джона Галла показує, як незрячі особи є щасливими попри відсутність зору, як ця книга вчить вірити”, – сказала Крістіна. Вже в березні 2015 року книга Джона Галла «Бачити в темряві» вийшла в українському перекладі тиражем 1500 примірників.

Одна з перекладачок книги Оксана Винярська розповіла, що видавництво книги стало можливим, завдяки складанню в пазл різних життєвих ситуацій:

“Я колись 20 років тому я їхала в поїзді і їхала з однією жінкою, яка має незрячу дівчинку і яка потім відкрила центр для слабозорих і незрячих. І ми просто спілкувались. І справа в тому, що після тієї зустрічі моє життя дуже змінилось. Я була колись перекладачем технічної літератури. Дуже нецікава робота. І я пішла працювати вихователькою до слабозорих дітей”.

Одного дня подруга подарувала їй книгу Джона Галла в німецькому перекладі. Прочитавши щоденник, Оксана вирішила її перекласти. До перекладу долучились друзі, родичі та колеги Оксани.

Львів’янка з вадами зору Тетяна переконана, що книга буде дуже корисною тим, хто хоче зрозуміти світ незрячих:

“В першу чергу звернула увагу на те, що важливо нам незрячим. Адже наш стосунок зі зрячими сам по собі виникати не може. Багато хто з нас якимось чином змушений чи не щодня торкатись до життя зрячих, перебувати між ними. Бо у багатьох складається враження, що суспільство нас просто ізолює. Ми часто буваємо вдома. Майже нікуди не ходимо. В дитинстві нас привчають до того, що ми в інтернаті між своїми. І це, можливо, є великим бар’єром, виникає так звана стіна між зрячими і незрячими”.

Тетяна розповіла, що їй пощастило після інтернату вступити до університету, де вона навчалась зі зрячими людьми. І цей досвід був дуже корисний як для неї, так і для одногрупників:

“Я зрозуміла, що це не так страшно. Зі зрячими дуже просто. Їм треба вміти пояснити, своїми діями, вчинками показати, що ми такі ж самі, як і вони, що ми можемо всюди з ними перебувати, що ми можемо робити майже все те саме, що і вони. Просто не завжди вони це знають. Або ми не хочемо їм це показувати”.

Журналістка Надія Калачова розповіла свої враження після «побаченого в темряві»:

“Свою книгу, Джон Галл каже, що хоче зорієнтувати на людей зрячих. Щоб їхнє перебування з людьми незрячими було комфортним для всіх. Мені дуже подобаються його слова, де він каже, що ми мусимо навчитись таких стосунків, в яких ми будемо допомагати незрячим, але водночас будемо давати їм певну долю свободи. Ми не будемо ними гіперопікуватись. Будемо допомагати їм реалізовувати себе. І саме в цій книзі Джон Галл вчить як це робити. Як люди зрячі можуть допомогти людям незрячим. І водночас в книзі описано, який прекрасний, великий та чуттєвий, деталізований світ люди незрячі можуть відкрити нам”.

Джон Галл в своїй книзі говорить про те, як важливо говорити. Як важливо пояснювати. Не бути випадковою мовчазною людиною, яка вривається у світ незрячої людини і так само випадково кудись несподівано йде з нього.

Голова Чернівецької обласної організації Українського товариства сліпих  Іван  Фестрига зауважив, на важливості комунікації між зрячими і незрячими:

“Мабуть, усі інваліди по зору стикаються у своєму житті зі зрячими людьми. І завдяки ось цьому тандему, цьому об’єднанню зрячих і незрячих, ми досягаємо багато яких успіхів. І, мабуть, ця книжка чимось нам допоможе”.

Як повідомили представники Центру «Емаус», у вересні львівський УТОС планує видати повноцінну аудіо-версію книги Джона Галла «Бачити в темряві» та надрукувати тираж шрифтом Брайля.

Представленню книги передував заїзд в місто велопробігу «Бачу. Зможу. Допоможу»  , в якому взяли участь 12 молодих людей, шестеро з яких з вадами зору. Активісти відвідали Чернівці і потім вирушили до Городенки, що на Прикарпатті. Громадське радіо повідомляло про старт велопробігу.

Житомирянин Олександр розповів чернівчанам про свій досвід велопробігу і про те, наскільки потрібні слабозрячим такі спільні активності:

“Справа в тому, що коли я краще бачив ще в школі, я їздив самостійно на велосипеді. Потім, на жаль, такої можливості вже не було. Але оці відчуття швидкості хотілось знову відчути, знову пережити. І їзда на вело тандемі якраз дала мені ці відчуття. Лідер, який зі мною їхав, він описував, що знаходиться навколо, що ми проїжджаємо. Яскраве таке враження, ми коли під’їжджали до Хотина, йшов невеликий дощ. І дуже гарно пахло поле, трава. Ніби другорядні речі, але вони відчуваються дуже яскраво”.

5 серпня велопробіг фінішує у Львові. Тим часом активісти знімають відео-ролики про хід велопробігу та збирають кошти для облаштування у Львові першої в Україні сенсотеки – простору для дозвілля та неформальної інклюзивної освіти зрячої та незрячої молоді.

Надія Вірна з Чернівців для Громадського радіо