Форма прикордонників за місяць під броніком протирається до дірок, — волонтер

Олена Білоус возить допомогу в зону АТО майже рік. Вона постійно займається допомогою прикордонникам, які несуть службу разом з військовими і Нацгвардією в зоні бойових дій на Донбасі. Прикордонники отримують форму раз чи два на рік, а деякі частини — і один раз на чотири роки, – каже Олена.

«Мобилизованному, насколько я знаю, положено две формы в год, контрактнику — одна. Есть отдельные части, по которым положена одна форма раз в четыре года. В мирное время, когда им позволяли ходить в обычной одежде это не было проблемой, а даже было рационально и правильно. Сейчас, когда каждый из них выезжает периодически в зону АТО, это бессмысленно».

Також, за словами Олени Білоус, великою проблемою є якість тієї форми, яку отримують прикордонники.

«Любая форма, особенно советская, которую я наблюдала на блокпосту, когда ты ее надеваешь по жаре или по холоду, а сверху надеваешь броник, она протирается максимум за месяц. Протирается до такой степени, что латки не на что ставить. Плохое качество материала, качество ниток. Потому что как-то Милтек все-таки держится», — говорить Олена.

Мілтек — це компанія, яка створює військову форму європейського зразка якості. А в Україні є небайдужі люди, які  самі шиють форму для бійців.

Волонтери з Черкас вже відправили для бійців на Схід 200 комплектів літньої форми. У Черкасах волонтерка минулого року закрила власний бізнес зі швейного виробництва і почала допомагати АТО. Одяг шиють міцний та надійний, а до роботи залучать навіть чоловіків. Кожному волонтеру знаходять роботу за його можливостями: на рівні із професійними швачками, у цеху працюють люди різних професій.

Поки друзі 12-річного Данила відпочивають на канікулах, хлопець шиє бандани для українських військових. На одну хустину витрачає менше хвилини. Хлопчина каже: «бандани шию з думками про перемогу»:

“Спочатку було важко. Але зараз я вже спокійно ш’ю бандани. Пошити одну бандану займає менше однієї хвилини. Я за день можу пошити сто штук, але всього пошив вже чотириста штук. Тут я проводжу свій час, це допомагає мамі.  Майже кожен день”, – каже волонтер Данило.

Координатор волонтерської ініціативи «Наш батальйон» Ірина Сенченко розповідає: хлопці постійно замовляють їхню форму. При цьому завжди додають власні побажання. Жодне не залишається без уваги, тому форма постійно удосконалюється. Її літній варіант складається зі штанів, кітеля, балаклави, футболки та бандани — усе пошито зі 100% бавовни:

“Люди є не професійними, але вони роблять цю роботу, яка дуже важлива, яка займає дуже багато часу. Дівчата, які професіонали, у нас є професійні швачки, вони приходять тільки і проганяють ті операції, які важкі для не спеціалістів”, — говорить Ірина Санченко.

Роботи вистачить кожному, тому у колективі разом із професійними швачками, працюють люди різних спеціальностей. Черкащанка Ірина вдень шиє сукні на своїй основній роботі, а ввечері — деталі до літньої військової форми:

“Зараз я заготовлюю кишені для штанів, які будуть пришиватися до курточок і будуть костюми, які відправлятимуться на передову до наших хлопців, наших захисників. Працюю з добрими думками, вкладаю сюди любов,  аби хлопці відчували, що їх тут чекають. Закликаю всіх мам, сестер, до того, аби вони допомагали у виконанні роботи, щоб якнайшвидше прийшла перемога. Сподіваємось, що це швидше закінчиться. І всі хлопці це брати, діти, батьки повернуться в сім’ї і настане злагода в сім’ї і також в нашій країні”, — каже Ірина, професійна швачка. 

Інша волонтерка Ольга Стокоз працює бібліотекарем у Черкаській обласній бібліотеці для юнацтва ім. В. Симоненка. Дівчат-волонтерок знає уже майже рік: у вересні усі разом плели маскувальні сітки. Практично завжди жінка допомагає на підсобних роботах. Зараз Ольга перебуває у відпустці, тому кожного дня може приходити до цеху:

“Здебільшого я біля праски стою. На кишенях треба іноді заглажувати, аби краще потім підшивалось. Я вважаю, що будь яка людина на  сьогоднішній день повинна хоча б кілька годин на день віддавати своїй державі. Я не розумію тих, хто сидить вдома на дивані і критикує, всі не такі, все не так. Я вважаю, що кожен повинен зробити хоч щось, якось допомоги тим, хто зараз там стоїть за вас, хто помирає там за вас. Тому мені не шкода після роботи, чи ось зараз я у відпустці і кожен день приходжу, аби щось зробити”, — каже Ольга Стокоз.

Професійна закрійниця Оксана не відмовила Ірині Сенченко у проханні долучитися до проекту. Жінка зізнається, що є мамою дорослого хлопця, який відслужив у армії, тому наближення дня перемоги для неї дуже актуальне:

“Я крою, трикотажные футболки, балаклавы, банданы, а потом отдаю девочкам на работу. Когда я выполняю свою работу, я сажусь в цеху и помогаю им, ведь я и швея по профессии. Так что мы помогаем друг другу. Иначе это не получается. Я в отпуске и прихожу каждый день, с утра до вечера мы вместе. С самого утра мы с Ирой вдвоем, потом к нам подключаются девочки, и мы работаем все вместе”, — говорить професійна закрійниця Оксана.

Команда працює чимала, проте волонтерам постійно потрібні робочі руки і матеріал для одягу. Роботу знайдуть кожному і навіть найменший клаптик тканини стане у нагоді. Перевагу надають простій бавовняній тканині, у якій військові почувають себе максимально комфортно.

Ірина Філенко з Черкас спеціально для «Громадського радіо»