У Луцьку діє програма по наставництву для дитини героя

У Луцьку діє програма по наставництву для дитини героя

Програму започаткувала Львівська освітня фундація. Волонтери підтримують батьків та допомагають дітям пережити втрату батька на війні

“Програма наставництва для дітей героїв АТО залучає близько 20-ти волонтерів по свій Україні. Формат програми простий — один наставник — одна дитина. Таким чином нам вдалося вже зібрати людей по всій країні з таких міст, як Київ, Дніпропетровськ, Львів, Луцьк, Кременчуг та інші міста. У вересні ми плануємо розпочати новий набір наставників, які захочуть розділити свій час з дитиною героя”, — говорить Людмила Роспопа.

Студентка Людмила Роспопа навчається в університеті, однак паралельно вирішила і долучитися до проекту колег зі Львова. Вона та ще одна волонтерка є наставниками для дітей загиблого бійця з «Айдару» Андрія Атаманчука. Чоловік героїчно загинув на Сході минулого літа.

«Я беру участь в програмі десь з квітня напевно, а може ще й раніше. Якось час так швидко пролетів. Проект від Львівської освітньої фундації – наставництво для дітей героїв. Нам виділили кошти, щоб ми займалися з дітками, приділяли їм свій час.  Суть програми в тому, що діти, які втратили батька, мають людину-наставника, яка допомагає їм адаптуватися, допомагає їм якось знайти себе і також проводить з ними вільний час», — каже Людмила.

З дітьми проводили дуже багато заходів.

«В нас є конкретний план заходів. Ми керуємось цим планом. Останній раз ми святкували День народження Катрусі. Також ми ходили в кінотеатр, приходили в гуртожиток до мене. Те,  що дітям подобається робити , ми узгоджуємо з  мамою і  вже адаптуємо їх до смаків дітей. В школу недавно скуповувалися з ними», — розповідає Людмила.

Під час навчання з дітьми бачились частіше, каже волонтерка:

«Під час навчального процесу в нас був стабільний графік. Ми зустрічаємось з дітьми двічі на тиждень. З ними займаємось я і ще  волонтерка Ірина. Вона відповідає за Катрусю, а  я відповідаю за Максима. Це діти Атаманчука. Ми зустрічалися тоді двічі на тиждень. Я з Максимом по середах і вже разом з Іриною і Катрусею по суботах. Зараз літо і ми з Іриною працюємо і тому коли є час, ми якось контактуємо з мамою, але двічі на тиждень  намагаємось зустрічатися. Коли треба, ми можемо забрати дітей. Коли, наприклад, мама зателефонує, попросить».

Максим грає з волонтеркою

Діти знають, що їх батько герой:

«Був один такий момент, коли ми проходили на Театральному майдані. Там є  стенд пам`яті героїв і діти побачили фотографію свого  батька. Ми там кілька хвилин стояли мовчки, не знали, що робити. В  такий момент напруги ми відчували, що було важко.  І тоді ми вирішили сказати дітям, що давайте ми спробуємо написати листа вашому батькові, ми його спалимо і  він з димом піде на небо там, де ваш тато його прочитає. Діти сказали, що добре.. І потім одного разу ми запропонували їм це, але вони не захотіли. Я думаю, що діти ще не готові до того, але ми періодично до цього повертаємось».

«Хлопчик Максим дуже патріотична дитина. Він відчуває, що його батько герой. Зробив великий подвиг і намагається якнайсильніше довести те, що він син – свого батька. В нього є багато національної атрибутики. Дуже  класний синьо-жовтий рюкзак, в який ми постійно кидаємо фарби і він стає кольоровим. Щодо Каті, то в неї зараз перехідний вік. Вона трохи важче оце все переносить і інколи ми навіть не розмовляємо. Але ми розуміємо, бо в кожного був перехідний вік і ми намагаємось знайти спільну мову, переписуємось «вконтакті» до пізньої ночі, що потім Катя просипає поїздку до Львова», — пригадує нещодавнє спілкування студентка.

Матері набагато складніше, ніж дітям, каже Людмила:

«Мені здається, що мамі набагато складніше. Вона дуже часто плаче. Ми намагаємось допомагати, чим можемо. Зараз, наприклад, хочемо отримати гроші на ремонт у їхній хаті від освітньої фундації. Там, здається, є така програма. А за те, що ми  займаємося з дітьми, вона нам дуже вдячна і іноді від цього нам аж самим трохи незручно, хоча ми це робимо чисто з доброї волі, з чистим серцем. Нам  приємно з ними проводити час».

Програма по наставництву триває рік.

«Закінчується програма 31 грудня, але ми далі будемо спілкуватися з дітьми, будемо ходити з ними, гуляти. Просто може інколи не так часто, бо все залежить від того, чи буде в нас час, бо ми ж теж розвиваємось, працюємо».

Мати Максима і Каті Наталя Атаманчук каже, що самій з дітьми дуже важко. І молодший Максим ще не до кінця розуміє,що його батько загинув.

«Тиждень перед тим, як Андрій планував їхати в АТО, він прийшов і попросив мене це повідомити сину. А я  кажу, що як я дитині поясню, куди ти їдеш.  Він тоді вже розумів, куди він їде і що з ним може трапитися. А потім через кілька місяців мені сусід повідомив, що він загинув. Про це дуже важко згадувати », — каже жінка.

Діти загиблого бійця з волонтеркою

Довіряти дітей волонтерам спочатку Наталя  боялася:

«Звісно, що я дівчат спочатку не знала і довіряти дітей боялася. Сподівалась, що все буде добре. Одного разу їх відпустила разом. Поті ще і ще. І зрозуміла, що все буде добре. І діти в хороший руках. Звикли один до одного і все. Люда постійно дзвонить до Катрусі. Щасливі».

У вересні з програмою наставництва для дитини героя «Львівська освітня фундація»  планує стартувати на «Великій ідеї», тому активісти «Львівської освітньої фундації просять всіх підтримувати фінансово та волонтерувати разом з ними.

Аріна Крапка з Луцька для  «Громадського радіо»

Останнi новини