Чи потрібен діалог з окупованим Донбасом — відповідають журналісти

У вівторок в Києво-Могилянській академії зібралися  журналісти і громада для обговорення болючого питання: “Чи потрібен Україні діалог з окупованим Донбасом?”, і чи повинні українські журналісти їздити на підконтрольну бойовикам територію. Ідея круглого столу передусім виникла після поїздки на телеміст в Донецьк ведучого «Громадського радіо» Андрія Куликова, коли ця тема викликала жваві дискусії в медіаспільноті і серед населення.

Усі учасники дебатів “Діалог в умовах війни?” відповідали на запитання, чи потрібна і можлива комунікація з окупованими територіями, з ким саме її проводити, і чи матиме це якийсь вплив на ситуацію з Донбасом.  Модераторами були директорка “Телекритики”, заступниця декана “Могилянської школи журналісткики” Діана Дуцик, та журналістка й викладачка університету Західного Онтаріо Марта Дичок.

Першому надали можливість висловитись Андрію Куликову.

«Так, діалог можливий. Доказом цього є те, що такі діалоги відбуваються. В тому ж форматі телемосту. Чи може цей діалог вплинути на перебіг подій? Так. Не потрібно очікувати негайного впливу, але зронене слово, і сама  готовність говорити вже змінюють спосіб мислення. І змінюють деякі настрої. З ким вести діалог? З усіма, з ким тільки можна. Леонід Кравчук свого часу казав: «Я сяду за переговорний стіл з дияволом, якщо знаю, що я в нього виграю. Я вважаю, що з дияволом треба сідати за стіл переговорів, навіть якщо ти знаєш, що ти програєш. Тому що програєш ти, але слово залишиться. Дехто каже, як можна вести діалог з тими, хто запросив агресорів. На мою думку, з огляду на те, що реальна влада і сила перебувають у руках цих людей – з ними також потрібно вести діалог. Потрібно вести діалог і з тими, хто під владою цих людей. Тому що тим, хто під владою, необхідно відчувати і знати, що ми не вважаємо їх зрадниками, негідниками, недоукраїнцями. Знаходяться люди, які не такі як всі. І одна людина, з якою можна говорити, вона змінює цей світ. Тому, я вважаю, не потрібно чекати, поки все в якийсь спосіб владнається. Треба скористатися будь-якою спробою нав’язувати діалог», — висловився Андрій Куликов.

Микола Вересень не погодився з тезами Куликова, наголошуючи на тому, що справжні рішення стосовно Донбасу приймаються не на території, яка підконтрольна бойовикам. 

«Питання: з ким говорити? Якщо випадає можливість говорити з людьми, взагалі треба говорити. Але будь-яка людина може відчути ,чи тебе полюють. Я думаю, це індивідуально. В когось є знайомі, родичі. Відразу можна відчути, чи варто продовжувати цей діалог. Що стосується людей, у яких є якісь професії, дипломат, журналіст – це інша історія. Якщо пощастить бути там не вбитим, і не закатованим, ну то значить пощастило, і можна там говорити. Але я би не сказав, що за всіх умов. Я вчора був внутрішньо-іронічним, коли слухав Путіна. Ну очевидно, що не можливий діалог. Діалоги існують, дуже закриті, дуже на нейтральних діалогах. Я знаю цих людей, вони кажуть: «дуже важко». Там дійсно переконані, що ми отримуємо американські гроші і темники Чи може діалог впливати на вплив поді? Якщо ми говоримо, що рішення приймається в Кремлі, то який може бути вплив? Вони тепер мають зберегти свої досягнення. Хтось там став директором віджатого магазину, хтось міністром сільського господарства. Люди якось там пристосовуються. Є такі люди (можливо, вони вторинні для когось), як Барак Обама, Ангела Меркель, Франсуа Олланд. Вони не можуть вплинути на хід подій. Чи можемо ми? Я не знаю. У Обами поки не виходить», — заявив Микола Вересень.

Категорично проти використання журналістів у якості дипломатів чи переговірників виступив редактор видання “Остров” Сергій Гармаш, який один з перших дав негативну оцінку участі українського журналіста в донецькому телемості.

«Диалог действительно постоянно ведется, но это диалог межличностный. Журналисты не должны заниматься политикой. Журналист должен вести диалог своими материалами. Он ведется. Эти поездки Андрея и других журналистов… Какой журналистский продукт этой поездки? Были просто политические заявления, которые служат пропаганде той стороны. Мы должны определить для себя, кто мы  и в каком качестве там выступаем. Если мы едем туда налаживать диалог, значит не признаем того, что там идет война. Что та сторона воюет с нашей стороной. Значит мы признаем, что это гражданский конфликт, как Путин в Нью-Йорке заявил. Вот этими поездками мы вредим Донбассу, хотя бы потому что они дезориентируют. Они бьют по духу моральному, по ожиданиям людей. Они хотят чувствовать, что Украина их освобождает от террористов. А мы ездим договариваться с этими людьми. Странная фрагментарность”, — заявив Сергій Гармаш.

“Я вижу, что фактически вас использовали. Потому что не давали то, что им нужно. Я не видел материалов в рамках диалога. Вести диалог нужно с теми, кто принимает решения. Все это, манипуляция. Если наши едут, пусть это будет объективно. Это не должно быть политикой, это должна быть журналистика. Пока что я вижу примеры только политики”, — додав він, звертаючись до Куликова.

До дискусії долучився відомий могилянець, що повернувся з війни, кіборг Микола Воронін.

«Я вважаю, там керує усім ЗМІ. Коли ви туди приїдете, вони будуть тільки пишатися собою. Моя думка, що цей діалог вплине негативно. З ким про що розмовляти? По суті, ви їх підтримуєте. Це дуже противно, чесно. Це образливо, це мені плакать хочеться, що побратими загинули даремно. Я точно знаю, що це морально нищить наші війська. Наших людей, наших патріотів, які надіються, що хтось приїде і їх спасе. А також це дає моральні бали тим людям, які захопили там владу», — впевнений кіборг.

Кореспондентка “Новой газеты” Ольга Мусафірова впевнена, що участі в російських телеефірах погано впливають на ситуацію навколо Донбасу.

«Таким чином ми легітимізуємо роботу путінської пропагандистської машини. Організатори тих ефірів можуть відверто сказати в ефірі: «В нас демократія, ми надаємо слово фашистам». На мій погляд, що відбувається на Донбасі — це інтервенція таки з елементами громадянської війни. Якщо ми це не скажемо одне одному, то ми збрешемо. Це якщо професійна журналістська розмова. Але при цьому не треба відмовлятися від контактів з російськими журналістами, не відмовляти їм від ефірів”, — впевнена Ольга Мусафірова. 

«Я хочу сказати, що мені дуже складно називати людей, які працюють в сепаратистських ЗМІ, журналістами. Це дуже далеке від журналістики. Можна було б сказати, що пошук діалогу в таких умовах не важливий. Але я все одно хочу залишити оце вікно надії. Треба шукати притомних людей, які є з того боку. З ними треба тримати зв’язок. Без цих розмов надія взагалі зникне. Може це все й складно, але ось так», — додала модераторка, директорка “Телекритики” та заступниця декана “Могилянської школи журналістики” Діана Дуцик.

Не дивлячись на розбіжність думок учасників, дебати пройшли мирно. Наприкінці заходу кожен виступив із заключним словом, залишившись при своїй думці. Сергій Гармаш та Андрій Куликов потисли один одному руки на прощання.

Міла Мороз, для “Громадського радіо”