Нові політичні лідери для мене мають жіноче обличчя, — громадська діячка

Вінницька правозахисниця та громадська діячка Світлана Дубина займається просвітницькою діяльністю в питаннях гендерної рівності, її організація влаштовує тренінги для жінок з підвищення їх політичної освіти та громадської активності.  

«З людської точки зору, я взагалі не є прихильницею цих квот. Хоч це позитивно, але все ж це дискримінація, це нерівне ставлення. Але в даній ситуації в Україні інакше зараз не можна.

Ми нещодавно проводили соціальну дискусію, в якій брали участь різні люди. Дуже багато жінок, молодих і не молодих, сказали, що їм неприємне це квотування. Тому що це ніби міра як до людей слабших, але в той же час їм хотілося, щоб жінки були якось представлені.

Чоловіки кажуть, що жінок би обирали, якби вони показували себе професіоналками. І тут питання, яким чином, жінка може показати себе професійною в політиці, якщо їй в цю політику зась!

От я зараз балотуюсь до обласної і до міської ради. Для мене це було досить важке рішення, але я зробила крок. Тому що я вже багато років займаюсь просуванням гендерної рівності, я звертаюсь до жінок, ми їх інформуємо, говоримо, що треба йти в політику, бо інакше не можна. Тому що нові політичні лідери для мене, більшою мірою, з жіночим обличчям.

Як виглядає ваша політична просвіта?

Це лідерські тренінги, для того, щоб хоча б познайомитись з виборчим законодавством, зрозуміти, яким чином чи будеш чи не будеш обрана. Я вважаю, що жінки мають іти в політику, щоб почати зміни. Ну не може бути щось почато, якщо ти не відкриєш двері і не зробиш перший крок. А просвітництвом я почала займатися з 2010 року, це були Школи жіночого лідерства.

Нема чого гріха таїти, у жінок немає навичок. І я готова на пальцях розкласти — у жінок менше ресурсу. У нас була така дискусія і мене запитали: «А ви взагалі питали у жінок, чи вони хочуть іти у політику?» Я свідома того, що я зараз запитаю жінку на вулиці, яка йде і думає: я повинна зробити те і те, мій обов’язок те і те, я ще маю бути в гарному настрої, маю виглядати відповідно — та ну його, ту політику. Жінка просто не має часу.

В Україні жінка працює на 4-6 годин більше, ніж чоловік, в домашньому господарстві. Їй ще йти і зустрічатися з виборцями, а в неї просто фізично немає на те сил. І мало того, вона ще приходить додому, і її питають: «А де ти була? В хаті не метено».

І мені це так сумно. Тому що ми всі говоримо, що політика, як проституція. Не з точки зору секс-бізнесу, а що це «брудна справа». Ми думаємо так, замість того, щоб ці стереотипи руйнувалися, щоб було більше можливостей. Тому що гендерна рівність — це рівність можливостей. Рівних можливостей немає. Факт? — Факт.

Де ця точка дискримінації?

Нерівне ставлення до жінки, тому що від жінки вимагається більшого в хатньому господарстві. На жінку покладається відповідальність за виховання дітей. На жінку покладається такий психологічний спокій у родині. Берегиня — наше все.

Також всі плескають в долоні і кричать «ура», бо жінкам дозволили приходити у Верховну Раду з дітьми. А чому тільки жінкам? Знову у нас, якщо діти — то жінки. А мужчини де?

Коли я говорю, що це сексизм, і що неправильно, коли жінку розглядають, як придаток до чоловіка, мені відповідають, що так складено історично.

Не біологічно? То Вас ще якось пощадили. Бо мені говорили, що так складено біологічно, розповідали, як побудований мозок чоловіка і жінки, про емоційність чоловіка і жінки. Але є ж різні маскулінні жінки і різні фемінні чоловіки. Таких називають ґанжем.

Проблема і важкість в тому, щоб пропагувати ідеї рівності, що люди не бачать сексизму. Вони не розрізняють, сексизм це чи не сексизм.

Я Вам розкажу одну історію. У нас з’явилася реклама, банер, на якому зображена  блондинка і написано «Даю в розстрочку до 15-ти разів». Я сфотографувала і на зустрічі з міським головою запитала у нього: «Як Ви вважаєте, це нормально?» Потім люди мене запитували, а «де ж там сексизм, там його немає». Вони плутали сексизм з порнографією. Коли я їм пояснювала, говорила, що сексизм є стосовно як жінок, так і чоловіків, то вони просили показати мені дискримінацію чоловіків. А це не сексизм, коли всілякі реклами про «обжорство» і переїдання, вздуття — це все про чоловіків? Ніби їхня основна функція — це тільки «жерти».

В людей просто немає знань, і немає людей, які кажуть, що їх це ображає. Місто зреагувало. Наступного дня по Вінниці їздив кран і замальовував слово «даю». Залишилось тільки «В розстрочку до 15-ти разів». Я зрозуміла, що людям треба розповідати, чому це мене ображає.

Це одна реклама по Україні — тротуарна плитка. Теж зображена жінка і напис «Ляжу, як скажуть». Уявіть собі, йде дитина і дивиться на банер. Хлопчик бачить дівчинку і він собі запам’ятовує, що вона має лягти так, як він скаже (бо він же про ту тротуарну плитку не знає), або в нього модель якась подібна вдома. А дівчинка запам’ятовує, що вона має лягти. І про це треба говорити і писати.

Наша місія в чому? Ми ніколи нікого не кличемо до дій, якщо вони для людини неприродні. Не всі люди готові протестувати, ні жінки, ні чоловіки. І ми даємо людям інформацію про ту ситуацію, яка відбувається. Мені дуже хочеться швидких змін, але ці революції для багатьох людей болісні».

Про це розповідала правозахисниця та громадська діячка з Центру протидії дискримінації в Україні Світлана Дубина.

 

Ірина Сампан з Вінниці для «Громадського радіо». 

  За фінансової підтримки Уряду Швеції.