Бійці АТО просять у держави хоча б вставити вікна в ПТУ, де вони дислокуються

Віктор Крук – професійний військовий з 27-річним досвідом. Коли в 2005 він пішов на пенсію і став «воїном слова», навіть подумати не міг, що через 10 років знов візьме до рук справжню зброю.

Зараз майор Збройних сил України проходить службу у місті Миколаївка поблизу Слов’янська, де дислокується 5-та батальйонно-тактична група 81-ї окремої аеромобільної бригади.

«Я профессиональный военный, закончил военное училище, 27 лет прослужил в армии. В 2005 году уволился в запас и стал журналистом. Когда в нашей стране случились такие события, то по началу я посчитал, что я уже в достаточно солидном возрасте, давно пенсионер, и участвовал только в информационной войне», — розповів пан Віктор.

З початком війни, в минулому році, Віктор у Кременчуці боровся на інформаційному фронті: писав статті, дискутував у соціальних мережах, був волонтером. Та коли колишні побратими покликали до війська — одразу погодився. Майже 3 місяці вони чекали чергової хвилі мобілізації, і вже 8 лютого відправились на полігон під Житомиром, а звідти, у червні, — в зону АТО.

Місто Миколаївка, розповідає військовий, стало для його частини постійним місцем дислокації, звідти бійці йдуть на передову і сюди повертаються.

Тому, аби краще налагодити зв’язки з місцевими жителями, Віктор знову почав займатися журналістикою. Він розповідає про заходи, що проводять військові, та публікує їх у місцевих виданнях:

«Здесь население неоднозначно относится к нашим вооруженным силам, поэтому я посчитал, что нужно создать имидж нашей части, объяснить кто мы, а кто еще лучше это сделает, если не сами мы», — підкреслив військовий.

Також займаються військові й національно-патріотичним вихованням школярів Миколаївських навчальних закладів. Розповідають про техніку, проводять уроки мужності, залюбки беруть участь у конкурсах та концертах.

«Мы в рамках подготовки к празднику Дня защитника Украины встретились с городскими властями, провели большое совещание с директорами учебных заведений и наметили программу, куда вошли: показ техники ученикам старших классов, проведение уроков мужества во всех пяти учебных заведениях Николаевки, также наши военнослужащие приняли участие в школьных мероприятиях «Козацьке свято». А как завершение в День защитника Украины городские власти с творческими коллективами города провели в ДК Славянской ТЭС для нас шикарный концерт», — розповідає майор.

Через дітей військові сподіваються налагодити стосунки і з дорослими. Зважаючи на те, що жителі Миколаївки минулого року пережили жахливі обстріли, на людей у формі вони досі реагують з обережністю, проте не провокують.

«Я должен сказать, что особых эксцессов с местным населением не было. К нам относятся с осторожностью, но в целом доброжелательно. Чем больше мы здесь стоим, тем больше я замечаю, что люди к нам относятся спокойнее, привыкают и успокаиваются», — зазначає Віктор Крук.

Оскільки батальйонно-тактична група дуже численна, більшість військовослужбовців живуть у наметах неподалік полігону, де тренуються у стрільбах. Інші — на території міста у приміщеннях колишнього ПТУ, де немає ні опалення, ні вікон.

Доброчинну допомогу, розповідає Віктор, вони отримують, адже багато з мобілізованих раніше самі були волонтерами – допомагають колишні зв’язки. Проте цього замало. Військові сподіваються, що держава надасть їм необхідні кошти для ремонту по закінченню передачі приміщення від Міносвіти до Міноборони, яке триває й досі.

«Нам помощь, понятное дело, что нужна. Прежде всего, это проблема помещения, они к зиме не подготовлены, но армия способна выжить в любых условиях. У нас большинство солдат живет в палатках, в базовом лагере: буржуйки, отопление – это всё есть. Но сами помещения мы к зиме подготовить уже не успеваем. Это бывшее ПТУ – часть зданий в нормальном состоянии, часть полуразрушены. Пытаемся своими силами приводить эти здания в порядок, но без средств и без финансов этого недостаточно», — підкреслює журналіст.

Допомагають і військові місцевим жителям, за словами майора. Полагодити дах старенькій, пересунути сейф у школі. Останнє, про що домовились з місцевою владою, — прорідити чагарники у місцевому парку. Місту – благоустрій, сміється Віктор, а солдатам – дрова.

Поділився офіцер із досвідом і своїми поглядами про трансформацію українського війська. Армія 2005-го, на його думку, вивчала все здебільшого на папері, не було того рівня патріотизму, як зараз, проте не було й великих побутових проблем.

Якщо ж порівнювати стан української армії рік тому і сьогодні, додає військовий, то зараз все поступово стає на свої місця. Зростає чисельність вояків, та морально-психологічні проблеми перших місяців зникають.  

«Наша армия не готовилась стрелять по людям, которые вчера еще были нашими гражданами. Мы готовились воевать с армией чужого государства, но не со своими гражданами, потому было непонятно, как действовать армии. Это милиция, внутренние войска готовились подавлять какие-то беспорядки, армия к этому не готовилась, у армии была совсем другая функция.  Потом эти морально-психологические проблемы исчезли, всё обозначилось: что это террористы, это ставленники другого государства, и тогда это стало возможно». 

 

Катерина Колмикова з Миколаївки для «Громадського радіо».