Вибори у Польщі: чого від змін чекати Україні?

Вчора ввечері закінчилися вибори у польський Сейм, на яких перемогла консервативна партія «Право і Справедливість» (ПіС) Ярослава Качинського. У Сейм увійшли також нинішня партія влади «Громадянська Платформа» (ГП), популістський рух «Кукіз-15», ліберальна «Сучасна» Ришарда Петру і центристська Польська селянська партія.

По-перше, закінчилася ціла епоха влади центристсько-ліберальної і проєвропейської Громадянської платформи (ГП), яка отримала за даними екзит-полів лише 23,6% голосів.

Особливо після відходу від влади прем’єра Дональда Туска у минулому році, партія все швидше втрачала будь-який зв’язок з ліберальними ідеями, на яких була заснована. Становчо відмовляючись, спочатку, від надання притулку для сирійських біженців у серпні цього року, аргументуючи це тим, що «передусім треба захищати своїх», прем’єр-міністр Ева Копач виразно довела те, що для партії важливіше говорити анти-імігрантським голосом більшості поляків, ніж своїм власним, теоретично більш відкритим. Таким чином для виборців Громадянська платформа стала невиразною партією влади, що ніби захищає країну від консерватистів з ПіС, яких зараз вже мало хто боїться. 

По-друге, перемога консервативно-соціального ПіСу, який має отримати 37,7%, є також історичною: від повернення демократії у 1991 р. жодній польскій партії не вдалося самій здобути більшість у парламенті, що ймовірно власне сталося, хоч перевага ПіСу за результатами опитувань дуже незначна.

Перемогу ПіСу можна пояснити внутрішніми факторами, у тому числі багатьма обіцянками, зробленими кандидаткою цієї партії на посаду прем’єра Беатою Шидло. Зокрема, це часткове повернення пенсійного віку 60 років для жінок і 65 для чоловіків (зараз це відповідно 65 і 67), державна допомога для всіх батьків з дітьми, зменшення податків для найбідніших, а також їхнє збільшення для великих магазинів (більшість із них належить західноєвропейським корпораціям, які зазвичай платять менше ніж 5% податків і часто укривають доходи).

Вважається також, що ПіСу допомогло відсунення непопопулярного лідера партії Ярослава Качинського на другий план. Зокрема, Качинський, будучи головою ПіСу, навіть не є кандидатом партії у прем’єри, хоч не всі вірять в те, що ситуація дійсно залишиться такою. Зрештою, після оголошення результатів виборів першим із промовою виступив Качинський, а тільки після нього Беата Шидло.

Третьою партією буде рух «Кукіз-15», рок-співака Павла Кукіза, яка може отримати 8,7%. Складно сказати, що стоїть за цією партією крім гніву молодих людей на політичну систему. Адже програмних пропозицій у неї дуже мало. Тому нема підстав надто хвилюватися з приводу гасел її лідера типу «Україні бронежилети, а не танки», оскільки вони можуть змінитися у будь-який момент. Кукіз, зрештою, як співак сам виступав на Майдані під час Революції гідності, співаючи власну пісню підтримки на української мови.

Серед інших партій слід зазначити також вхід до парламенту з 7,7 % голосів молодої ліберальної партії «Новочесна» (бувкально – «Сучасна»). Її лідер – відомий польський економіст Ришард Петру – переконав поляків гаслами про спрощення ведення бізнесу у Польщі і «релігійну нейтральність держави, але у діалогу з Церквою». Здебільшого, програма «Новочесної» відповідає програмі ГП з початку її існування, яку вона, однак, з часом кардинально змінила, щоб ближче співпадати з не завжди ліберальними бажаннями своїх виборців.

Посткомуністичний Альянс демократичної лівиці (АДЛ) у складі «Єдиної Лівиці» (ЄЛ) може отримати 7,5%. Можна сказати, що Лешек Міллер «сам підписав свій смертний вирок», входячи в виборчу коаліцію з іншими, зараз маргінальними лівими партіями, зокрема з популістським «Твоїм рухом», який на минулих виборах сенсаційно отримав 10% голосів. Своїм рішенням АДЛ підвищив собі виборчий поріг з 5% до 8% і унеможливив вхід до Сейму коаліції Єдина лівиця. Скоріше за все, це озачає кінець політичної кар’єри минулого прем’єра Лешка Міллера і лідера «Твойого руху» Януша Палікота.  

Поза парламентом залишилися крайні праві і, зокрема, проросійські кандидати від партії «КОРВІН», а також молода соціалістична партія «Разом» (3,9%). Хоча при цьому «КОРВІНу» з результатом 4,9% бракує лише 0,1%, щоб подолати виборчий поріг, що може ще відбутися при оголошенні офіційних результатів польською ЦВК завтра ввечері.

Виборча кампанія, крім багатьох популістських обіцянок головних партій у сфері економіки, передусім здивувала відсутністю питань зовнішньої політики. Тема України, така запальна у польській Польщі під час Майдану і протягом кількох місяців після нього, майже не обговорювалася. З однієї сторони, ніхто, крім маргінальних «корвіновців», не виступав за послаблення санкцій або за утримання від формальної підтримки Україні, але, можливо також, що ніхто у майбутньому Сеймі не захоче лобіювати інтереси України в ЄС активніше, ніж зараз.

Правдою є те, що лідер виборів ПіС завжди вважався найбільш проукраїнською партією в Польщі. Передусім завдяки президенту Леху Качинському, який загинув в авіакатастрофі під Смоленськом у 2010 р. Його вважають творцем так званої «Ягеллонської політики», за принципами якої Польща повинна передусім інтегрувати навколо себе подібні до себе країни Центральної та Східної Європи, а не творити тісний альянс з потужними державами Західної Європи, зокрема з Німеччиною, в якому Польща завжди буде слабшою стороною.

Якщо ПіС досі зберігає справжній культ свого загиблого президента і його політики, цей культ дедалі більше здається поверхневим і перетворюється на звичайний євроскетицизм,  оскільки останнім часом партія зосередилася на внутрішніх економічних справах, бо власне про них поляки хочуть говорити.

Ймовірний кандидат ПіС на голову МЗС, Казімєж Уяздовський, якого через свою нерішучість в політичної сатирі часто називають «пудингом», швидше за все не буде виходити з «економічної» лінії своєї партії. Президент Польщі Анджей Дуда, який теж представляє ПіС, також не вважає зовнішню політику своїм  пріоритетом. Ймовірна майбутня прем’ер-міністр Польщі Беата Шидло теж, швидше за все, буде активніша у внутрішній сфері. Водночас демонстративне уникання згадок про активну східну політику цілком могло бути лише передвиборчою грою, оскільки якусь закордонну політику ПіС проводити все одно мусить, а ця партія дуже далека від проросійськості.

У кожному разі, гіршого для України чекати не треба, хіба що від партії Кукіза, у якого ставлення до України є однак маргінальною частиною його майже неіснуючої політичної програми. Єдина лівиця, а також «корвіновці» – єдині можливі друзі Путіна у Польщі – до Сейму, як виглядає, не пройдуть.

У підсумку, польска влада і польскі депутати будуть більш про, ніж антиукраїнські, але тенденція йде до падіння інтересу поляків до свого східного сусіда: більшість польських політиків, досі керуючись симпатією до України, дедалі більше не співпадають з дедалі більш прагматичною думкою поляків на цю тему. 

Кароль Лучка для «Громадського радіо»