Його активна громадянська позиція та робота в неурядових організаціях стали тому причиною. Проти правозахисника порушили кримінальну справу співробітники ФСБ, розповідає Михайло Валентинович:
“Я был зампредседателя по контролю за соблюдением прав человека в тюрьмах, видимо, моя деятельность не понравилась ФСБ, открыли уголовное дело, 8 месяцев я провел в СИЗО, еще 4 месяца сидел под домашним арестом, затем получил 3 года условно. За меня заступились мои студенты, иностранные общественные организации”.
Через певний умовний термін «перетворили» на реальний, Михайлові присудили 3 роки. Тож наразі дорога додому поки не лежить. Водночас в Україні Михайло швидко знайшов себе. За кілька місяців отримав статус біженця, став членом неурядової організації, знайшов друзів і дихає вільно. Не те, що в Росії, як каже він сам.
“Для меня символ современной России — это камера. А в камере дышать никак”, — говорить правозахисник.
Мовчати як більшість, науковець не міг, тож діяв за принципом: боротися. Так його навчили ще в армії. Хоча себе чоловік не вважає жертвою.
“Я не считаю себя жертвой, главная задача пленного — выжить, затем бежать, а потом бороться. Я борюсь”, — говорить Михайло Савва.
Таких готових до боротьби в Росії небагато. Найбільша біда, що є у його країні, — це пропаганда з екранів телевізорів, вважає правозахисник: “Телевизор – это кошмар, который влияет на умы людей, он разрушает…”.
Поки в Росії Михайлу немає місця, правозахисник знайшов його у Києві. Тут є однодумці. Він займає активну позицію, намагається допомогти іншим зрушити з місця. Додому до Краснодара Михайло, звісно, хоче повернутися (там залишилася родина), та поки не може. Упевнений: ФСБ зустрічатиме його біля літака. Михайло Савва впевнений: його країну все одно чекають демократичні зміни, бо серед інтелігенції багато сьогодні таких, хто має критичне мислення, а не просто вірить усьому, що кажуть можновладці.
Наталя Поколенко з Донеччини для “Громадського радіо“
0