Oleh z Kalusha
Олександр Луцький — неоднозначна і неординарна особистість, воював у батальйоні «Нахтігаль», потім в Українській народній самообороні проти радянських партизан С.Ковпака, німців, загонів Армії Крайової.
Він діяч руху українських націоналістів, один з організаторів та воєначальників Української повстанської армії.
Від вересня 1933 до початку 1938 відбував ув’язнення через причетність до підготовки замахів на представників польської влади. У серпні 1938 — березні 1939 — керівник Станіславської окружної референтури ОУН, був удруге заарештований. З початком Другої світової війни у вересні 1939 нелегально працював під чужим прізвищем в органах Радянської влади в одному з виконкомів Станіславської області і навіть був обраний депутатом Народних Зборів Західної України. Подав заяву у Львівський університет, але під загрозою арешту в листопаді перетнув радянсько-німецький кордон, мешкав на території Генеральної губернії. Навчався в Кракові на курсах підготовки військових кадрів ОУН(б), займався організаційною діяльністю ОУН, у березні 1940 року повернувся у Станіславську область. У березні—листопаді 1940 очолював Станіславський обласний провід ОУН, вів роботу зі створення підпільної мережі в регіоні.
У березні—листопаді 1940 очолював Станіславський обласний провід ОУН, вів роботу зі створення підпільної мережі з підготовки антирадянського повстання в регіоні. Один з організаторів батальйону «Нахтігаль», керівник мобілізаційного відділу Проводу ОУН(б). Учасник 2-го збору ОУН у Кракові (березень 1941). Воював у складі батальйону «Нахтігаль», а від кінця 1941 і до початку 1943 командував взводом у 201-му батальйоні охоронної поліції в Білорусі.
За його ініціативою та за наказом Головного військового штабу УПА від 15 липня 1943 велося створення Української народної самооборони (УНС) в Карпатах, а сам він став її командиром. УНС (на серпень 1943 — 5—6 тис. бійців) вела бої з рад. партизанами С.Ковпака, німцями, загонами Армії Крайової. У грудні 1943 на її базі сформовано групу УПА «Захід» («Захід—Карпати»), якою Л. командував до початку вересня 1944. Член Проводу ОУН(б) з жовтня 1943 до березня 1944. У травні 1944 був заарештований гестапо й до червня утримувався під арештом. Після звільнення через суперечності з Р.Шухевичем відсторонений від командних посад в УПА та ОУН, працював перекладачем військової референтури ОУН, перебував під слідством Служби безпеки ОУН. 29 січня 1945 захоплений співробітниками наркомату державної безпеки УРСР разом із дружиною — підпільницею ОУН Юлією Луцькою (10 серпня 1946 засуджена до 10 років позбавлення волі).
На допитах докладно розповів про історію творення УНС.
Вироком Військового трибуналу військ МВС Українського округу від 10 серпня 1946 Луцький був засуджений до вищої міри покарання. Страчений у Києві.
Після здобуття Україною незалежності справу Луцького переглядали посткомуністичні органи прокуратури і суду, але вірності українським ідеалам йому не пробачили і не реабілітували.
Односельці поставили в центрі Боднарова пам’ятник Олександру Луцькому та його побратиму-однолітку Михайлу Дяченку. У Львові його іменем названа вулиця (з’єднує вулиці Шевченка і Бортнянського).