Визвольні змагання українського народу 1917 – 1921 років добігали трагічного кінця. Восени 1920 року під ударами червоних військо Української Народної Республіки разом з вимушеними союзниками – поляками – відступило до Збруча. 12 жовтня польські власті дійшли згоди з більшовицькою Росією про перемир’я, що дало змогу Семенові Будьонному вдарити по українському війську. Воно мусило 21 листопада перейти Збруч. 26 тисяч старшин і козаків, опинившись хоч і на своїй землі, та в чужій державі, вимушені були скласти зброю. Вони були інтерновані в концтаборах, де терпіли нужду і голод, знемагали від епідемій, тратили бойовий дух і вмирали. Про одну з трагедій тих часів — розстріли героїв Базару — «Громадському радіо» розповів дисидент Василь Овсієнко.
23 жовтня 1921 року у Львові за наказом Головного Отамана Симона Петлюри почав діяти «Штаб Повстанської Армії на Україні». Командувачем Армії був призначений ґенерал-хорунжий Юрко Тютюнник, начальником штабу — полковник Юрко Отмарштейн. Готувався Другий Зимовий (або ж Листопадовий, Льодовий) похід.
“Визвольні змагання українського народу проти окупантів тривали ще і в 21 році, і з-за кордону було споряджено 3 групи, які мали підтримати селянське повстання. То одна група успішно дійшла аж до Києва. Бесарабська група була розгромлена ще майже на кордоні, а найбільша група, може найменше споряджена, коло 900 чоловік, під командою генерал-хорунжого Юрка Тютюнника 4 листопада 1921 року пройшли за кордон в районі Олевська, рухалася на Коростень, взяла Коростень. Але тут їх перестріла бригада Котовстького, 300 тисячі шабель на ситих конях. А в нас дехто мав чоботи, а хто й не мав чобіт. Хто мав зброю, а хто й не мав зброї. І думка у них була, що в бою здобудемо ту зброю. Але так воно не сталося, випав глибокий сніг”, — переповідає історичну довідку Василь Овсієнко.
За його словами, там і напала на повстанців бригада Котовського.
«Почалася страшна січа. Провід було знищено. Декотрі з наших вояків, самі стрілялися. Коло 120, котрі були на конях, зуміли прорватися, і ще через кілька днів перейти кордон. А 443 особи були взяті у полон. Десь 41 особу відправили до Києва на додаткове слідство, а щодо 359-ти, то тут же, п’ятірка на чолі з Котовським винесла вирок: розстріляти. Причому винеслав вона вирок 23 листопада, а насправді він був здійснений 21-го. Всіх було розстріляно. Селян змусили викопати довгі ями. Котовський звернувся до українських вояків і заропонував їм перейти на бік червоних”, — розповідає він.
Це відбувалося за містечком Базар (сьогодні це вже село Житомирської області). 21 листопада 1921 року 359 полонених, у тому числі й поранених, котовці вивели за село, зачитали постанову “п’ятірки” про розстріл їх як “ворогів народу”. Запропонували перейти на бік червоних, але вістовий Степан Щербак за всіх відповів, що України вони не зрадять. Що українські вояки чинитимуть саме так, Котовський не сумнівався, тому заздалегідь примусив селян викопати дві довжелезні ями.
“Як розповідали базарці, повстанці співали гімн України («Ще не вмерла України ні слава, ні воля»), і так загинули. Розстріляли їх з кулеметів”, — говорить Василь Овсієнко.
Міла Мороз, для “Громадського радіо”