«Соромно, що ми стільки років прожили, не думаючи про людей поруч» — лікарка

З нагоди Міжнародного дня інвалідів сьогодні в Києві відбулася зустріч учасників АТО з обмеженими можливостями з фізіотерапевтами і волонтерами, які їм допомагають в реабілітації.

Учасники звернули увагу на недостатню, на їх думку, підтримку інвалідів зі сторони держави.

«Держава має брати приклад з громадськості, брати приклад з волонтерського руху. Тому що сьогодні волонтери і громадськість на декілька кроків випереджають наших чиновників у роботі з людьми, які втратили своє здоров’я», — заявив голова Української асоціації інвалідів АТО Сергій Тріскач.

В ексклюзивному коментарі для “Громадського радіо” він додав, що в реабілітації демобілізованих бійців важлива не тільки медична складова, а також зусилля кожного з нас.

«Після операції солдатам потрібна реабілітація, але їм теж важливо, щоб крім рідних з ними були якісь побратими. У нас є наприклад різні програми, які у цьому допомагають солдатам. Найважливіше – відволікти їх від того часу, коли вони були в АТО. Людині після війни важко знаходитись тут, де є багато несправедливості, а у нього це почуття загострене. Тоді у нього відбувається вибух. Вони замикаються в собі, а потім і гранати кидають і стріляють, і таких людей багато є сьогодні. І найважливіше, щоб люди з ними спілкувалися і не були байдужими їхньої долі», — вважає голова Української асоціації інвалідів АТО.

Професіонали також додали, що співпрацювати особливо важко з Міністерством охорони здоров’я. На їхню думку, ця структура дуже бюрократична і неохоча приймати будь-які важливі рішення. А всю систему треба змінювати, вважають активісти. Особливий момент — невизнання державою професії фізичного терапевта. У наслідку, фахівці які займаються реабілітацією, часто приймаються на роботу в лікарнях у якості…медсестри.

«Лікарі, які працюють в державних лікарнях бачать результати нашої роботи і дуже гарно нас сприймають. Нас не сприймають державні службовці, в основному департамент по кадрам МОЗ. Я думаю, що у них мала обізнаність в дійсній важливості цієї професії і небажання впустити в МОЗ будь-що нового», — говорить Віталій Родін, заступник голови Української асоціації фізичної терапії.

Він зазначив, що реабілітація ветеранів АТО взагалі не стоїть на вищому рівні, ніж лікування інших людей з обмеженими можливостями. На його думку, знання лікарів, які цим займаються у військовому шпиталі в Києві, не змінилися суттєво з радянських часів. Проте дисципліна пішла далеко вперед.

Найважливіше пам’ятати про те, що люди з обмеженими можливостями живуть поруч з нами, вважають активісти. Те, що їх на вулиці не видно не значить, що їх не існує. Зазвичай, ми їх не бачимо просто тому, що їм дуже важко переміщуватися по місту, вважає волонтер і фізіотерапевт Лідія Бутська.

«Мені дуже соромно, передусім як лікареві, що ми стільки років прожили, не думаючи про людей, які поруч. Коли я бачу наш транспорт, наші під’їзди, я розумію, що є багато людей, які не можуть ні виїхати, ні заїхати до своїх будинків. На сьогоднішній день Київ — це для них місто бар’єрів», — вважає вона.

Вона також вважає, що головною проблемою є те, що держава взяла монополь на реабілітацію ветеранів АТО і перестала співпрацювати з громадськістю.

Ухвалою з 1992 року ООН встановило 3 грудня як Міжнародний день людей з обмеженими можливостями. Мета дня — мобілізувати людей і держави світу діяти для покращення умов життя людей з обмеженими можливостями. На сьогоднішній день в Україні нараховується більш за 300 солдатів, які стали інвалідами після участі в бойових діях на сході Україні.

Кароль Лучка, для “Громадського радіо”