Ніхто тут не знає, що робиться в Києві, що робиться в Україні, — боєць з передової

До війни тут був інтернат для дітей, позбавлених батьківської опіки. У травні 2014-го будівлі інтернату зайняли проросійські бойовики. Після звільнення міста тут тримають оборону українські військові. Про те, як проходить служба, про що думають українські військові, та з якими труднощами вони зустрічаються кореспонденту «Громадського радіо» розповів боєць 1-го батальйону 14-ої бригади ЗСУ:

«Нам казали, що ми маємо звільнитися в строк, а в результаті вийшло, що… немає цього строку. Плюс багато чого повинно бути, але його не має. Дуже багато чого. Елементарно, ті самі боєприпаси. Це ще треба вибити, щоб чимось оборонятися».

«Хоч держава почала більш-менш забезпечувати. З приводу «більш-менш» я говорю, тому що багато чого нам не давали, а потім вимагають його здати у майбутньому (сміються, — прим. ред.). Дуже цікава ситуація», — розповідає військовий.

Бійці показують телевізор: транслюються російські телеканали. З українських каналів працює тільки «1+1», але й той — з перешкодами:

«А українські (телеканали, — ред.) у нас тут перебивають, роблять все що завгодно, щоб ми їх не дивилися. Не тільки ми, а й взагалі мирне населення так само. Вони всі до нас відносяться дуже негативно. Тому що проукраїнського телебачення тут немає. Ніхто не знає, що робиться в Києві, що робиться в Україні. Знають тільки те, що тут показують. А показують тут тільки, вибачте, … ».  

За словами бійців, у Мар’їнці зараз перемагає антиукраїнська пропаганда:

«Ми вже не один місяць тут разом, хто по своїй волі, хто не по своїй волі. Але всі знають і згодні з тим, що Україну треба захищати. Це однозначно. Але те, що наше керівництво… нічого не роблять для того, щоб просвітити мирне населення, — це проблема».

Військові говорять, що для підтримки свого бойового духу, у колонках вмикають гімн та українські пісні:

«Нам трішки це легше. Хоч ми тоді розуміємо, чого ми тут знаходимося… Ми не можемо зрозуміти, чого ми тут знаходимося, чому ми тут стоїмо: коли в нас стріляють, ми не можемо відповісти. Чому взагалі ми тут стоїмо, якщо ми і наші хлопці могли б давно вигнати всіх з Донбасу?».

За словами військових, дембель у когось мав би бути в січні, у когось — в лютому, але бійцям сказали, що дадуть їм змогу відпочити не раніше 10 квітня. Довго знаходить у таких умовах складно психологічно, говорить боєць 1-го батальйону 14-ої бригади ЗСУ:

«Іноді доходить до безумства. Стріляти нам не дають до тих пір, поки не прийде зі штабу наказ. А за цей час можуть прийти сюди, просто ножами нас поперерізати, якщо ми будемо мовчати. У нас просто «криша починає з’їжджати». Ми стоїмо тут, ми захищаємо Україну, але у відповідь не можемо нічого зробити. Це більше всього гнобить».  

Костянтин Реуцький з Мар’їнки для “Громадського радіо“