Сьогодні 80 років зі смерті у таборі на Соловках поета Євгена Плужника
Новини

Сьогодні 80 років зі смерті у таборі на Соловках поета Євгена Плужника

Євген Плужник (14 грудня 1898, Кантемирівка, Воронезька губернія — 2 лютого 1936, Соловки) — український поет, драматург, перекладач зі Східної Слобожанщини. Жертва сталінського терору.

4 грудня 1934 заарештований НКВД. Звинувачений у належності до націоналістичної терористичної організації. В березні 1935 року виїзною Військовою колегією Верховного суду разом з Г. Епіком, М. Кулішем, В. Підмогильним, О. Ковінькою та іншими засуджений до розстрілу. Згодом вирок змінено на довготривале табірне ув’язнення на Соловках, де він помер від туберкульозу. Його останніми словами були «Я вмиюся, пригадаю Дніпро і вмру». Похований на табірному кладовищі. Могила не збереглася.

Літературну діяльність розпочав на початку 1920-х років. Перші твори були під власним прізвищем опубліковані 1924 року. У літературу ввійшов завдяки старанням Ю. Меженка, який перший оцінив талант поета і привів його на засідання Аспису. Поезію Є. Плужника високо оцінив М. Рильський, М. Зеров, М. Бажан. Поезії Плужника притаманний глибокий ліризм, драматизм почуттів, майстерна поетична мова.

Входив до літературних об’єднань «АСПИС» (1923–1924), «Ланка» та «МАРС». У «Ланці» був опонентом Т. Осьмачки. В тогочасній літературі — В. Сосюри.

Працював разом з В. Атаманюком і Ф. Якубовським над «Антологією української поезії» (1930–1932).

Перекладав «Невський проспект» та «Одруження» Миколи Гоголя, «Похлібці» та «Злодії»Антона Чехова, «Тихий Дон» Михайла Шолохова, «Дитинство» й «Отроцтво» Л. Толстого, «Діло Артамонових» М. Горького, «Острів попелятих песців» Я. Кальницького, «Зруйновані гнізда» І. Кіпніса.

Плужник — автор збірки поезій «Рівновага» (1933, опубліковано в Аугсбурзі 1948, в Україні — 1966), роману «Недуга» («Сяйво», 1928), п’єс «Професор Сухораб» (1929), «У дворі на передмісті» (1929), «Болото» (текст невідомий), віршованої п’єси «Змова в Києві» («Шкідники», «Брати»). Останню мав ставити театр ім. І. Франка (режисер Кость Кошевський) та «Березіль» Леся Курбаса.

Автор вірша в оповіданні Валер’яна Підмогильного «Третя революція». Написав кілька сценаріїв для ВУФКУ, однак фільми не були поставлені. Доля сценаріїв невідома. Спільно з Валер’яном Підмогильним уклав словник «Фразеологія ділової мови» (1926, 1927).

Афоризми Євгена Плужника:

Де українців два, там і лінгвістів двоє.

Минуло всім, але не всім минулось.

Як два по два чотири: лівіють погляди — псуються і маніри.

Зміст — справа поглядів і часто… гонорару…

Люди часто говорять: «Я вас кохаю» тоді, як треба казати: «Я вас хочу…» Причім дуже часто на місце цього «вас» у другій формулі можна підставляти багатьох…

Хай розмовляють ті, кому сказати нічого…

Щоб покохати жінку, треба полюбити її як людину. Шукати в жінці людину — це суть кохання; в нім різність статей тільки підкреслює одність єства.

Та це ж розмова лиш! — Але розмова довга: почнеш у Києві, кінчиш на Соловках!

З 1992 року іменем Євгена Плужника названа Центральна районна бібліотека Шевченківського району Києва (вул. Прорізна, 15). На будинку в Києві на Прорізній вулиці, 18/1, де в 1923–1934 рр. жив Євген Плужник, встановлена меморіальна дошка.

***

Уночі  його  вели  на  розстріл. 
 Хтось  тримав  ліхтар,  мов  смолоскип, 
 На  неголенім  обличчі  гострі 
 Волоски… 
  
 Віддалік,  немов  цілком  байдуже, 
 Офіцер  димок  цигарки  плів. 
 Тільки  неба  хмарний,  темний  кужіль 
 Чув  нудне  і  коротеньке – плі! 
  
 Відбулось.  Мета  моя  далека, 
 Я  такої  смерті  не  боюсь! –  
 Зійде  кров,  немов  всесвітня  Мекка 
 Для  твоїх  майбутніх  синіх  блюз! 

Євген  Плужник  

Реабілітований у серпні 1956 року. 

Останнi новини