Чому радянські партизани не захищали мирне населення від гітлерівців?

Корюківська трагедія — масове вбивство 6700 жителів села Корюківка (нині місто в Чернігівській області України), здійснене 1-2 березня 1943 року загонами угорської військової жандармерії та української допоміжної поліції в ході Другої світової війни.

Масштаби трагедії — виняткові серед населених пунктів України, СРСР та Європи. Масове вбивство мирних жителів було каральною операцією угорських підрозділів у відповідь на дії радянських партизанів, очолюваних офіцером НКВС СРСР Олексієм Федоровим. Особливого трагізму цій події додає той факт, що партизанська група військ О. Федорова переважала карателів за кількістю вояків майже в 10 разів, але партизани нічого не зробили для порятунку жителів Корюківки.

Про те, як працювала гітлерівська каральна машина, чому радянські партизани не заступилися за мирне населення, і хто провокував гітлерівців, «Громадське радіо» запитало в доктора історичних наук Олександра Лисенка. Він займає в Національній академії наук України посаду завідувача відділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України.

«Це глибокий ще тил був, саме контакти з партизанами стали основною причиною того, що це містечко (тоді велике село, сьогодні вже місто — прим. автора) стало об’єктом такої акції гітлерівців. Треба сказати, що каральна машина нацистська була налаштована на умиротворення не просто індивідуальними засобами терору, а масовими. Випадки масового знищення населення населених пунктів мали на меті досягнути максимального залякування. Терор має на меті не пряме знищення. Метою було залякування і так зване «умиротворення» населення. У Корюківці було концетроване населення, це регіон, який межував з лісовими масивами, де оперували партизани. Незалежно від того, чи підтримували місцеві мешканці радянський рух опору, чи не підтримували (звісно, якась частина співчувала, а то й підтримувала, якась ставилася індиферентно, якась була проти), але незалежно від цього партизани заходили, і за рахунок місцевих жителів здійснювали своє самозабезпечення», — розповів доктор історичних наук.

За його словами, сама по собі ця екстермінація була безпрецедентною. Такої кількості людей в одному місці ніде не знищували. Корюківські вбивства за кількістю жертв майже в 45 разів перебільшують білоруську Хатинь, у 41 — чехословацьке Лідіце, у 12 — французький Орадур. Існує версія, і за словами історика, вона справедливо має право на існування, що каральні операція гітлерівців не переривалися сталінськими загонами, бо було вигідно, щоби відбувалось якнайбільше звірств з боку німецької адміністрації. За задумом Москви, населенню України потрібно було довести, що Голодомор 1932–1933 років, розстріли 1930-х — це так собі, а німецький режим набагато жахливіший.

«Нам відомі кілька документів, коли центральні органи давали вказівку деяким партизанським загонам чинити провокації такі, аби демонструвати всі варварські риси нового порядку гітлерівців і так далі. Мали місце такі провокації, коли жителів ніхто і не мав захищати. Та партизани взагалі дуже рідко встрявали в ці акції, намагаючись захистити мирне населення, бо, як правило, сили були неспівмірні, і в них були зовсім інші завдання. Якби ми зараз мали документи по всіх таких випадках, по всіх тих населених пунктах, а їх більше 300 в Україні. Багато таких безвідповідальних дій радянських партизанів було. За все розплачувалось місцеве населення», — зазначив Олександр Лисенко.

На запитання «Громадського радіо», як ставилися до мирного населення воїни УПА, чи захищали жителів у подібних випадках, історик заявив, що в них було зовсім інше ставлення до людського ресурсу.

«УПА дуже цінували соціальну базу, яка в них була обмеженою. Вони дуже відповідально ставилося до місцевого населення, яке ставилося до УПА як до своєї армії, підпільної лісової армії. УПА, як правило, проти своїх жителів намагалася провокацій не чинити. Бо і так йому дісталося і від німців, і від радянської влади. Тому таких випадків, якщо вони і є, то вони поодинокі», — зазначив історик. 

Міла Мороз, для “Громадського радіо”