Заміжня українка — причина, чому Микола Гоголь залишився холостяком

4 березня 1852 року помер прозаїк, драматург, поет, критик, публіцист українського походження Микола Гоголь.

Один з найзагадковіших геніїв світу. Він спалив більше, ніж інші написали. Він забороняв малювати свій потрет, вважаючи, що «публіці належать наші твори, але не наші обличчя». Геній уникав відвертості й знищив всі листи і документи, які могли б розповісти про його особисте життя. 

Жінкою, яка по-справжньому захоплювала М. Гоголя і з якої він був пов’язаний до кінця свого життя, була Олександра Осипівна Смирнова-Россет. Жінка користувалася популярністю серед чоловіків, проте тільки автору «Мертвих душ» відкрила вона своє серце, часто разом з ним згадувала рідну Україну. Одеса, де народилася Олександра, де пройшло її дитинство, викликали у неї ностальгічні спогади після гучних балів і докучливих світських розмов. Після знайомства з М. Гоголем і прочитання його «Вечорів на хуторі біля Диканьки» Олександра Осипівна часто співала йому українську народну пісню «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Хоча в її жилах текла кров представників різних національностей, своєю батьківщиною вона вважала Україну, називаючи Гоголя «хохликом», себе називала «хохлячкою».

М.Гоголь багато років приховував свої ніжні почуття до неї. Вже будучи дружиною губернатора, Олександра Осипівна розкриє секрет автора «Ревізора»: «А ви, здається, в мене закохані!». Микола Васильович розгубився і втік … І все ж в наступне десятиліття Гоголь ні перед ким не оголював душу так, як перед Олександрою. Збереглося близько сімдесяти його листів до неї, але широкій аудиторії відомі лише п’ять. Крім того, саме «любій Олександрі» Гоголь присвятив багато сторінок своїх безсмертних «Выбранных мест из переписки с друзьями», «Женщина в свете», «О помощи бедным», «Что такое губернаторша», — глави, які були раніше листами до Олександри Йосипівни.

Незважаючи на те, що Олександра Осипівна продовжувала сумлінно нести хрест матері сімейства, чоловік залишався їй лише другом. А споріднена душа земляка М. Гоголя завжди притягувала як магніт. За автором «Мертвих душ» Олександра Осипівна поїхала в Італію і Париж, Санкт-Петербург і Москву. Згодом М. Гоголь зізнається близьким друзям, що О. Смирнова-Россет була для нього справжньою розрадницею тоді, коли ніхто не міг його втішити.

Самій же Олександрі Йосипівні Гоголь повідомить: «Любов, що зв’язала нас з вами, — висока і свята. Вона заснована на взаємній душевній допомозі, яка в кілька разів істотніше всяких зовнішніх допомог».

Коли молодість пройшла, Микола Васильович і Олександра Осипівна гостро відчули необхідність спілкування один з одним. У 1845 році О.Смирнова-Россет зуміє переконати імператора в призначенні М. Гоголю річної пенсії в розмірі тисячі рублів протягом трьох років. 

1844 рік став випробуванням для двох душ, сповнених неземного кохання. Навіть найкращий друг М. Гоголя Ю. Самарін визнав за необхідне повідомити Олександрі Йосипівні, що М. Гоголь її не любить, бо вона не має того душевного елемента, який міг би їх зблизити. А розгадка таких стосунків нібито в тому, що письменник просто вивчає її як художник.

На щастя, розриву не сталося, бо про все це Олександра Осипівна розповіла Миколі Васильовичу. Що відповів великий письменник? Ні, він не дорікав Ю. Самаріну в упередженості, а тверезо оцінив вчинок свого друга: «Як розумна людина він має рацію тим, що глянув на мене з боку артиста, але він пропустив дрібницю: він пропустив ту вищу любов, яка набагато вище артистів і талантів і може бути доступна як генію, так і найпростішій людині … ».

Тим часом їх листування — розмова двох оголених сердець, яким дуже боляче було бачити низькість людських душ і відчувати, що змінити їх вони вдвох не зможуть. Навколо зяяла страшна прірва — небачена порожнеча … Взаємне листування було переповнено повчаннями і життєвими порадами.

Багато своїх дивних вчинків він роз’яснив одній тільки Олександрі Йосипівні, часто мотивуючи їх тим, що він поєднав у собі дві «природи» — росіянина і українця.Листування двох незвичайних друзів мало свідчить про те, що це листувалися чоловік і жінка. Швидше —  це були дві душі, які з роками все більше відчували свою самотність. 

Саме їй у 1845 році приснився віщий сон про спалення другого тому «Мертвих душ» і вона сповістила про це Миколу Васильовича, назвавши сон «перетворенням», бажаючи своєму другові й собі побачити перетворення «Мертвих душ» на цілюще джерело любові і сили.

Поетка Анна Ахматова писала: 

“Представить себе Гоголя никто не может. Тут всё непонятно от начала до конца. Из отдельных черт ничего не складывается. Даже Лермонтова легче вообразить себе: гусар, нахал… А Гоголя — ни за что. И никогда не поймут. А знаете, я догадалась, почему он со Смирнихой дружил: оба они без памяти любили Украину“.

Після смерті М. Гоголя Олександра протягом тридцяти років ще буде зберігати у своїй душі багато невідомих досі фактів з життя великого письменника, який забрав з собою велику таємницю «Мертвих душ».

Ірина Мірошніченко за матеріалами відкритих джерел, спеціально для “Громадського радіо”