На Закарпатті вшанували пам’ять полеглих за Карпатську Україну

Тоді на Красному полі, що неподалік міста Хуст, полягло 230 карпатських січовиків і ще 450 потрапили в полон до угорських вояків.

У березні 1939 року Закарпаття перебувало у складі Чехословаччини. Однак південні райони Закарпаття з містами Ужгород, Мукачево та Берегово уже увійшли до складу Угорщини, через що інтелігенція та інші борці за незалежність переїхали у Хуст. Там було створено уряд, який, через розпад Чехословаччини, 14 березня проголосив Карпатську Україну автономною та незалежною. Першим та єдиним Президентом держави став Августин Волошин. Наступного дня Угорщина, маючи намір захопити все Закарпаття, втрутилася на територію Карпатської України. Чисельність та озброєння угорців суттєво переважали, а тому українці зазнали поразки. В цілому в боях, а потім і в таборах, загинуло до 2 тисяч осіб. 

Голова обласного всеукраїнського об’єднання «ПРОСВІТА» Володимир Піпаш вважає, що жертви карпатських січовиків не були марними. Бо хоча Карпатська Україна як держава проіснувала лише півроку, вона заявила світові про волелюбність українського народу і підтвердила, що Закарпаття є українською землею. Володимир Піпаш наголошує, що відвідувати Красне поле – обов’язок кожного патріота.

«Взагалі щороку треба приходити на це святе місце, адже тут вперше закарпатці відстоювали свою державну незалежність у 39-му році. Мається на увазі не тільки на Красному полі, а близько 20 місць таких було на Закарпатті, де йшли бої. А найбільший був на Красному полі. І, впринципі, це символ боротьби, його називають ще закарпатськими Крутами. А в цьому році тим паче: вже Україна два роки веде війну по захисту своєї свободи і незалежності. Тобто те, що попередники, наші діди (можливо, навіть прадіди) тут відстоювали, сьогодні відстоюємо також», — говорить Володимир Піпаш.

Сьогодні тогочасні події багато хто порівнює з сучасними подіями на сході України. Голова Закарпатського обласного осередку «Пласт» Андрій Ребрик стверджує, що історія вчить нас, а тому українці мусять робити висновки, аби недопустити повторення сценарію у зв’язку з подіями на Донбасі:

«Як у 1939-му, так і в 2014-15 році, рушійною силою української революції (а тоді — проголошення української незалежності) була молодь. У складі пластунів, карпатських січовиків, студентів, гімназистів. Сьогодні, коли ми згадуємо ті події 77-річної давнини, той екзамен, який склали перед собою молоді люди, віддали свої життя… На жаль, і сьогодні віддають на східних кордонах нашої України. Тому ми мусимо пам’ятати. По-перше, для їх пам’яті. По-друге, щоб не допускати таких самих помилок в політичній, громадській, іншій діяльності, що сьогодні робить подекуди наша і центральна влада, і локальна влада. Вони склали найскладніший екзамен у своєму житті, але це був найбільший на той час крок возз’єднання Закарпаття з великою Україною».

Сьогодні в Україні не залишилося в живих жодного безпосереднього учасника тих подій. Місяць тому у віці 95 років пішов з життя останній карпатський січовик Микола Паращинець. Та добре пам’ятають події становлення та боротьби Карпатської України тодішні підлітки. Іван Мирон у свої 87 згадує, що звістці про проголошення незалежності раділи всі. Але цим подіям передувала довга, в тому числі й просвітницька, робота. Проводилися зустрічі, з’їзди. З одного з таких заходів батьки Івана Мирона привезли патріотичну стрічку. Через 12 років її відберуть у Івана, тепер уже воїна УПА, звинуватять у націоналізмі, засудять, на 25 років відправлять у табори суворого режиму. Говорить Іван Мирон:

«Мені було, коли була Карпатська Україна, 10 років. Та ми радувалися, бо ще осінню був всепросвітянський з’їзд в Ужгороді. Но та в нас мама й батько пішли. Зійшлися в Ужгроді коло 30 тисяч народу. Та були на цьому з’їзді та всім давали якісь значки, а вони принесли маленькі ромбики, такоє значить, ленточки шовкові, обшиті з обох боків. Синьо-жовтий прапорець я взяв із собою. Я стрічку зберігав. Та й пішов у підпілля. Та коли мене взяли живим, то це було найбільше обвинувачення у націоналізмі. Це було у 51-му році».

Сьогодні Іван Васильович взяв участь в урочистостях на полі битви під Хустом. Каже: боролися за віру і свободу, а тому були праві на всі 100%:

«Важливо було за всі часи відстоювати Україну. Україна була побожна. А злі сили темряви, ті, які і зараз діють, вони з отим злом, з брехнею, з тим усім діють і по нинішній день. А Україна  вірна і побожна була за всі свої часи. Ми мусіли і за віру боротися, і за свободу».

Історія Карпатської України, боротьба людей за незалежність та прагнення бути у складі великої України змальовані у документальному фільмі «Срібна Земля. Хроніка Карпатської України 1919-1939 рр», відзнятому у 2012 році. Тоді ще вдалося записати свідчення очевидців та учасників цих подій.

Ольга Павлова з Ужгорода для «Громадського радіо»