http://www.nellies.org
З 1920-х років політичні й економічні рухи чорних південноафриканців були обмежені законами. Напередодні Шарпевілльської бійні, уряд Національної партії під керівництвом Хендріка Фервурда, що підтримував апартеїд, використовув ці закони для забезпечення ще більшої сеґрегації. З 1960 року закони були основним інструментом, що використовувався державою для арешту і переслідування своїх політичних опонентів.
21 березня натовп кількістю від 5000 до 7000 чоловік зібрався біля місцевого поліцейського відділку в містечку Шарпевілль, поблизу Йоганнесбурга, пропонуючи себе заарештувати через відсутність пропусків.
До 10:00 ранку зібрався великий натовп. Спочатку атмосфера була мирною та святковою. Менш ніж 20 поліцейських перебували у відділку на початку акції протесту. Пізніше кількість людей зросла близько до 20 000, а натовп ставав все агресивнішим. Близько 130 поліцейських підкріплення, за підтримки 4 бронетранспортерів рушили на натовп. Поліцейські були озброєні вогнепальною зброєю, в тому числі пістолетами-кулеметам Стена. Не існувало жодних доказів, що хто-небудь у натовпі був озброєним, в тому числі і ватажки.
За допомогою водометів і сльозогінного газу, поліція намагалася розпорошити демонстрантів. Натовп відповів жбурлянням каміння, б’ючи трьох поліцейських, а приблизно о 1:00 вечора поліція спробувала заарештувати демонстрантів. Почалася масова бійка, і натовп попрямував до паркана. Незабаром після цього почалася стрілянина.
За офіційними даними було вбито 69 осіб, в тому числі 8 жінок і 10 дітей, і більше 180 отримали поранення, у тому числі 31 жінка і 19 дітей. Багато з них були розстріляні в спину, коли вони намагалися втекти.
Звіти поліції в 1960 році говорять, що недосвідчені поліцейські запанікували і відкрили вогонь спонтанно, викликавши ланцюгову реакцію, яка тривала близько 40 секунд. Підполковник Піенаар, командир поліції підкріплення в Шарпевіллі, сказав у своєму виступі, що «їхній менталітет не дозволив їм зібратися на мирну демонстрацію. Вони зібралися для насильства».
Обурення серед чорношкірого населення спалахнуло негайною, і наступного тижня по всій країні відбулися демонстрації, марші протесту, страйки та заворушення. 30 березня 1960 р. уряд оголосив надзвичайний стан, затримавши понад 18 тисяч чоловік.
Буря міжнародних протестів після Шарпевілльської стрілянини, включаючи масові демонстрації у багатьох країнах і засудження з боку Організації Об’єднаних Націй. 1 квітня 1960 р. Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію №134. Шарпевілльський інцидент став поворотним пунктом в історії ПАР. Країна опинилася у ще в більшій міжнародній ізоляції.
Масове вбивство в Шарпевіллі призвело до заборони Панафриканського конгресу і Африканського національного конгресу, і було одним із каталізаторів для переходу від пасивної мирної боротьби до збройного опору в цих організаціях. Утворилися воєнізовані крила Умхонто ве Сізве в АНК і Поґо в ПАК.
З 1994 року 21 березня в Південній Африці почали відзначати День прав людини.
Місце трагедії в Шарпевілі було обране місцем підписання Конституції Південної Африки президентом Нельсоном Манделою (10 грудня 1996 р.).
У 1998 році Комісія істини і примирення виявила, що дії поліції були «грубим порушенням прав людини в тому, що надмірне застосування сили без необхідності було застосоване проти зібрання беззбройних людей».
ЮНЕСКО відзначає 21 березня як щорічний Міжнародний день боротьби за ліквідацію расової дискримінації в пам’ять про цей злочин.
(За матеріалами Вікіпедії)