«Громадське радіо»
Копачам не хочеться розповідати про такий заробіток. Але про те, скільки заробляють копачі, можна судити і з будинків, де вони живуть, автівок, якими їздять.
“Що ви тут хочете знімати чи писати? Їдьте в ті села, де бурштину немає і показуйте, як там люди живуть. В нас тут все добре”, — кажуть селяни.
В село Городець Володимирецького району, де вдалося побувати нещодавно, немає таких людей, хто — не в бурштиновій темі. До слова, саме в цьому районі зусиллями “старателів” була зруйнована залізнична колія.
До чужих автомобілів тут ставляться з обережністю та навіть з ворожістю. А з журналістами взагалі відмовляються розмовляти.
Однак нам вдалося поспілкуватися з чоловіком на ім`я Олег, який розповів про успіхи такого заробітку сьогодні. Він каже, що з друзями купили помпу за 10 тисяч гривень. Але в них вона маленька і бензинова, бо мовляв, більша, дизельна, коштує 3 тисячі доларів. Такий заробіток для нього сьогодні є малоприбутковим.
— Просто дизельна помпа міцніша. Її можна протягнути десь на метрів 20-30. А нашу на метрів 10, — пояснює він.
Олег каже, що тут відразу видно будиночки, де люди займаються таким заробітком вже кілька років. Ми підходимо ближче до будинку людей, які займаються незаконним видобутком вже тривалий час.
Олег пояснює, що весь товар скупщики переважно продають в Китай. Є багато пропозицій щодо купівлі-продажу сонячного каміння в інтернеті. Тож це сьогодні взагалі не проблема.
— А є такі люди, які цим не займаються?
— Так, є принципові такі люди. Але то одиниці. Навіть батюшки і то миють.
— Батюшки?
— Так. В сусідньому селі живе такий… Батюшка 12 помп має, техніку. Всяких тракторів, екскаваторів. Одним словом, батюшка серйозний, — сміється Олег.
Повз нас проїжджає автівка. Співрозмовник вказує на водія:
— От він теж давно в темі. Має не одну таку…Ну або вже поміняв…
Ми їдемо далі. Виїжджаємо за село. Направляємось до свіжих копанок.
— Доведеться тут прогулятися, бо машина сюди не доїде, – каже Олег.
Йдемо. Вже за кілька десятків метрів бачимо місячні пейзажі. А також в поле нашого зору потрапляють і великі гори піску. Тут мили помпами. А тепер, припускає Олег, приїхав екскаватор. Вдалині бачимо вагончик. На ньому блакитно-жовтий прапор.
Перед нами — водойми, глибокі ями та гектари місячних пейзажів.
— Ну, тут мили давно. Тепер он там під лісом роботи йдуть. Там точно працює техніка. І я не думаю, що це законно, — каже чоловік.
Повертаючись назад, проїжджаємо повз річку Горинь якраз центральною польською трасою. Олег показує мені лісі, в якому каже, бурштинщики влаштували собі відпочивальний комплекс:
— Там відпочивають всі янтарщики. Є тенісний корт. Будиночки. Смажать собі шашлики влітку. Все, що треба. Дорогу добру туди зробили. Інші туди і не заїжджають.
До слова, у відповіді на інформаційний запит в Державну службу геології і надр щодо надання офіційних дозволів на видобуток, журналістка «Громадського радіо» отримала інформацію про те, що в Рівненській області в період з 2014 року і до сьогодні за дозволами зверталися такі фірми, як Дочірнє підприємство «Укрбурштин», Державної акціонерної компанії «Українські поліметали», Товариство з обмеженою відповідальністю «Надра-спецленд ресурси», Товариство з обмеженою відповідальністю «Бурштин Полісся-2», Товариство з обмеженою відповідальністю «Артіль Сехи», Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрбурштин 2».
За період з 2014 року Державною службою геології та надр України було надано один спеціальний дозвіл на користування надрами — Дочірньому підприємству «Укрбурштин» Державної акціонерної компанії «Українські поліметали». В 2016-мі році деякі з цих фірм зверталися повторно, однак дозволів так і не отримали. В тому числі і ДП «Укрбурштин».
Аріна Крапка з Рівненщини для “Громадського радіо“