Журналісти зібрали інтерв’ю загиблого політолога Дорошенка

Різні проросійські пабліки вхопилися за той факт, що українська поліція порушила кримінальне провадження за статтею «умисне вбивство» (що робиться в випадку будь-якої смерті, чи навіть зникнення людини, і є чистою формальністю), і почали кричати про чергову «жертву київської хунти», яка постраждала через свої переконання, що не співпадали з державною «фашистською» ідеологією. Натомість всі обставини загибелі Дорошенка свідчать, що його смерть — це самогубство, але поки остаточно стверджувати це ще зарано, адже слідство триває.

В depo.ua вирішили дослідити, які власне погляди на політичну ситуацію мав Дорошенко при житті, і що взагалі відомо про життя політолога.

Одним з перших на смерть Дорошенка відреагував колишній нардеп від Партії регіонів Тарас Чорновіл, помічником якого у свій час працював небіжчик і, якого Чорновіл вважав своїм другом.

«Андрій був моїм другом, офіційним помічником у парламенті, ми багато років доволі плідно співпрацювали. У нас не завжди співпадали погляди, але все ж спільного було більше, ніж розбіжностей. І сьогодні його не стало… Просто дуже сумно — Андрій був хорошою людиною, дуже толерантною, делікатною й талановитою, він постійно генерував нові ідеї. Одна з них об’єднувала нас чимало років — ідея українсько-арабських контактів. У рамках створеної ним та Сергієм Толстовим організації „Євроарабія“ ми налагоджували контакти спершу з посольствами, пізніше з урядами арабських держав, організували два офіційні візити до Марокко й Алжиру…», — написав Чорновіл.

Окрім Чорновола Дорошенко також встиг попрацювати з ще одним нардепом-регіоналом та довіреною особою Віктора Януковича на президентських виборах 2004 року Геннадієм Самофаловим.

Що ж стосується поглядів покійного, то останнім часом публічно він їх висловлював на одному майданчику — в ефірі не надто популярного інтернет-телеканалу UKRLIFE.TV, і говорив він переважно не про українсько-арабські контакти, а про більш актуальні питання порядку денного.

Рік тому Дорошенко досить багато говорив і про Донбас, і про переговори в Мінську, досить обережно натякаючи на необхідність чи то децентралізації, чи то федералізації України.

Відео за 3 лютого 2015 року.

«В основу мирного врегулювання (на Донбасі, ред.) мають лягти такі концептуальні сутнісні питання — якою бути Україні, чи централізованою, чи ми йдемо шляхом федерації, як запропонував нещодавно прем’єр-міністр Греції, чи піти шляхом Італії чи Іспанії, де є широкі повноваження різних автономій, регіонів. Це те, що називається децентралізація», — зазначав Дорошенко в лютому 2015 року. При цьому він не приховував своїх симпатій до Юлії Тимошенко, зазначаючи, що Мінські угоди несуть в собі великі ризики для України.

За рік, уже в лютому цього року, Дорошенко в деталях свою риторику дещо змінив. Тепер Мінські угоди він називав «невикористаним шансом» та значно більш сміливо наполягав на необхідності «переучреждения» України, взявши за взірець Дейтонський процес — мирну угоду, підписану 1995 року, яка поклала край війні в Югославії, натомість створивши федеративну мусульмано-хорватсько-сербську державу Боснію та Герцеговину. Тобто Дорошенко наполягав на «боснізації» України, що можна вважати синонімом путінської «федералізації» і на думку багатьох експертів є для України майже нежиттєздатним сценарієм.

Відео за 12 квітня 2016 року.

Задачі української влади Дорошенко формулював доволі просто: «Зупинити війну, провести конституційну реформу на вдоволення усім». При цьому частину української Конституції треба «вшити в міжнародний договір (щодо врегулювання конфлікту на Донбасі), що гарантуватиме безпеку України, щоб усі вірили».

Крім того Дорошенко любив поміркувати і про можливість в Україні «третього майдану», який в його інтерпретації має четвертий номер.

Відео 29 лютого 2016 року.

Таким чином пан Дорошенко, якщо не брати до уваги його періодичні сантименти щодо Юлії Тимошенко, виглядає цілком послідовним хоча і обережним «регіоналом-путінцем» і припущення ватників, що Дорошенко «був свій» виглядають аж ніяк не безпідставними. Натомість, всі звинувачення на адресу «хунти» у підступному вбивстві незгодного з генеральною лінією — це лише зручна для росіян конспірологія, що немає жодного реального підґрунтя, і не лише тому, що немає жодних доказів вбивства Дорошенка, а й тому, що українському загалу цей політолог був майже невідомий, а інтерес до його діяльності у широкого загалу спровокувала лише його трагічна смерть. Тож будь-якій підступній хунті було б вигідніше мати такого «незручного» політолога живим, неушкодженим і як і раніше нікому невідомим.