«Військове ТБ» опублікувало архівні кадри роботи ліквідаторів у Чорнобилі

Чорнобильська катастрофа — техногенна, екологічно-гуманітарна катастрофа, спричинена вибухом і подальшим руйнуванням четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції в ніч на 26 квітня 1986 року, розташованої на території Української РСР. Руйнування мало вибуховий характер, реактор був повністю зруйнований і в довкілля було викинуто велику кількість радіоактивних речовин.

Відбувся радіоактивний викид потужністю в 300 Хіросім.

Майже одразу до місця аварії, прибули пожежні. Першими до ЧАЕС приїхала бригада під командуванням лейтенанта Володимира Правика, який помер 9 травня від гострої променевої хвороби, отриманої найперше внаслідок попадання радіоактивних речовин в дихальні шляхи, бо пожежники тоді працювали без ізолюючих протигазів. Їх не попередили про небезпеку радіоактивного диму і уламків, вони не знали, що ця аварія була чимось більшим, ніж звичайна пожежа. 

Григорій Хмель, водій однієї з пожежних машин пізніше описав те, що трапилося:

«Ми не знали, що це реактор. Ніхто не сказав нам. Ми прибули туди близько 01:45… Ми бачили розкиданий графіт. Михайло спитав: Що таке графіт? Я вдарив ногою шматок графіту. Але один з пожежників на іншій вантажівці підняв його. Воно гаряче, говорив він. Шматки графіту були різних розмірів, деякі великі, деякі достатньо малі, щоб їх можна було підняти…

Ми не знали багато про радіацію. Навіть ті, хто працював тут, не мали жодних ідей. Не було води у вантажівках. Михайло заповнив цистерну і ми націлили струмінь води на вершину. Потім ті хлопчики, які померли, пішли аж до даху – Коля Ващук, Володя Правік та інші… Вони піднялися вгору сходами… і я вже їх ніколи не побачив знову».

Пріоритетним завданням було гасіння вогню на даху станції і території довкола будівлі, що містила енергоблок № 4 для того, щоб захистити енергоблок № 3 і тримати його основні охолоджувальні системи в робочому стані.

Вогонь гасили до 5 години ранку. У середині четвертого блоку його вдалося загасити лише до 10 травня 1986 року, коли більша частина графіту згоріла.

Після аварії утворилася радіоактивна хмара, яка накрила не лише сучасну Україну, Білорусь та Росію, які знаходилися поблизу ЧАЕС, але й і Східну Фракію, Соціалістичну Федеративну Республіку Югославія (Соціалістичну Республіку Македонія,  Соціалістичну Республіку Сербія, Соціалістичну Республіку Хорватія, Соціалістичну Республіку Словенія), Народну Республіку Болгарія, Грецію, Соціалістичну Республіку Румунія, Литовську РСР, Естонську РСР, Латвійську РСР, Фінляндію, Данію, Норвегію, Швецію, Австрію, Угорську Народну Республіку, Чехословацьку Соціалістичну Республіку, Нідерланди, Бельгію, Польську Народну Республіку, Швейцарію, Німеччину, Італію, Ірландію, Францію, Велику Британію та острів Мен.

Відомо, що батько Володимира та Віталія Кличків, Кличко Володимир Родіонович, брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

“Через хворобу, пов’язану з опроміненням, він дуже рано пішов з життя. Тож проблеми чорнобильців я знаю не з чуток”, — свого часу зізнався Віталій Кличко.

За матеріалами Вікіпедії