Жителька Слов'янська відсудила компенсацію за зруйноване житло під час АТО

Апеляційний суд Донецької області задовольнив скаргу Валентини М., хата якої згоріла через обстріли у 2014 році, йдеться на сайті helsinki.org.ua. Замість вісімдесятирічної жінки на судові засідання ходив її зять.

Зять прожив із тещею в тій хаті 18 років, поки не переїхав у власну квартиру в центрі Слов’янська. На той момент у місті з’явились бойовики Гіркіна. Після звільнення від бандитів Василь намагався отримати допомогу від благодійних організацій, але їхні зусилля спрямовані здебільшого на біженців, а місцеві отримують не дуже багато.

Через деякий час у Слов’янську відкрилася приймальня Гельсінської спілки.

На одній з просвітницьких акцій, яку проводила спілка, Валентина М. і вирішила судитися для отримання компенсації за зруйноване житло, розповів  координатор місцевої приймальні УГСПЛ Михайло Нечипоренко.

Справа була непроста:

«Всі місцеві суди довго відмовлялися визнавати мій позов, казали, що я не маю доказів того, що будинок згорів саме через обстріли, — скаржиться Василь П. — Я виграв, мабуть, тому, що почав активно та переконливо доводити свою позицію за допомогою аргументів, які порадила Гельсінська спілка. Біля Семенівки стояв блок-пост сепаратистів, і по ньому стріляли ЗСУ. Саме тому такі руйнування в цьому районі».

Василь П. захищав себе у суді сам, без адвоката. Юристи приймальні УГСПЛ підготували для нього промову та проінструктували щодо відповідей на найбільш ймовірні запитання судді та інших учасників процесу. Головне ж було правильно підготувати всі документи, які давали би підстави для позову. Серед них були заяви до поліції, щоб зафіксувати сам факт руйнування. Також юристи УГСПЛ отримали акти про пожежу від пожежників, де було зафіксовано причину руйнування. Раніше у постраждалих були акти про руйнування, отримані від спеціальної комісії міської ради, але в них не була вказана причина цих руйнувань. За результатами цих актів та висновків були порушені карні провадження зареєстровані у державному реєстрі.

«Всі ці висновки поліція могла би надати згодом, але це сталося би невідомо коли, бо такі розслідування тривають роками, — розповідає Михайло Нечипоренко, — Тому ми домовилися із начальником місцевої поліції, щоб вона надала нам попередній висновок про те, що будинки громадян були зруйновані внаслідок дій злочинних угрупувань під час проведення АТО».

Василь П. подав більше десятка позовів до місцевих судів першої інстанції, і кожного разу отримував відмову під різними приводами. По-перше, судді наполягали, що факт руйнування будинку внаслідок АТО не доведено. Висновок поліції та пожежників вони просто ігнорували.  По-друге, судді не визнавали позов через те, що не вважали  Україну належним відповідачем, бо на їхню думку не вона зруйнувала ці будинки. По-третє, відмовляли через те, що нібито не існує механізмів повернення коштів. На процес приїжджали представники Кабміну та розповідали, що у законодавстві чітко не прописано механізмів компенсації. Наприклад, не створено спеціальних рахунків для переказу коштів.

«Нарешті в апеляційному суді знайшовся суддя, який розцінив рішення суду першої інстанції про відсутність належних механізмів невірним та переглянув його, — пригадує Михайло Нечипоренко, — Зараз ми намагаємося примусити виконавчу службу виконати рішення судді».

У своєму рішенні суддя апеляційного суду зауважив, що «відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, регламентується спеціальною нормою — ст.19 закону України №638-IV «Про боротьбу з тероризмом», згідно з якою відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів державного бюджету України.

У подібних правовідносинах Європейський суд з прав людини вказав, що відповідальність держави має абсолютний характер і об’єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику. Таким чином держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати людей і власність.

Ґрунтуючись на цьому та на середній вартості житла по Донецькій області суддя постановив задовольнити позов Валентини М. В результаті вирішено стягнути з Держави Україна в особі Міністерства юстиції за рахунок Державного бюджету 387 000 гривень.

Ознайомитись з рішенням суду можна за посиланням.