Країна вам довірила оборону. Тримайте її, як ми! — ветеран бійцям АТО

Сьогодні, 9 травня, День перемоги над нацизмом святкують країни, які були у складі Радянського Союзу та жили у 1945-му році за московським часом. Україна з величезним опором та протестами намагається відходити від радянського святкування, парадів та пишностей і наближатися до тихого вшанування пам’яті та примирення. Вже і закони про декомунізацію прийняли, і заборонили ряд СРСРівської символіки, а все ж Парк слави у Києві, де сьогодні відбулися урочистості, майорів чорно-помаранчевими кольорами, з натовпу лунали «фашизм не пройдет», «спасибо деду за победу», закликали до «единства народов».

«Треба, щоб і в школах про це говорили, і в сім’ях. Деякі зараз говорять, що треба 8 травня відмічати. Ну за європейським часом, так, акт капітуляції був підписаний 8 травня, але у Москві було вже 9 травня. Тому святкується цей день 9 травня, як День перемоги», — сказав один з організаторів заходу Валентин Свидельський. 

«8 травня — це свято у Європи, яка зазнала поразки проти Радянського Союзу. А 9 травня — це День перемоги СРСР над злом, над фашизмом», — вважає киянин Леонід Володимирович.

Деякі учасники маршу пам’яті від метро Арсенальної до Вічного вогню у парку слави несли портрети своїх дідів та бабусь, обв’язані забороненими стрічками. Інші прийшли з національним жовто-блакитним прапором чи брошкою червоного маку — міжнародним символом пам’яті. Одні інших не могли зрозуміти, постійно траплялися словесні перепалки, штурханина, кожен захищав свою ідеологію, у яку звик вірити.

 «Я не святкую цей день, просто прийшов згадати тих людей, які віддали своє життя. Для мене немає принципової різниці — восьмого чи дев’ятого травня. Це просто дні пам’яті за загиблими. Це не те свято, коли треба стрибати, пити, радіти, що ми перемогли. Це перемога далася важкою ціною. Це жалобний день», — сказав Вадим, молодий хлопець у вишиванці.

«Розумієте, я радянська людина. І я тут, тому що День перемоги для мене саме сьогодні. Я так звикла», — каже Ольга. «А ви розумієте, що коли Ви ходили собі спокійно в школу, тисячі людей закатовані у таборах уже Вашого коханого Радянського Союзу?», — відповідає їй Валерій.

Найбільші заворушення, які сталися сьогодні на цьому ґрунті були з націоналістами, які прийшли з прапором Української повстанської армії. Після слів «Москва впаде в руїнах, а нам на те начхати» та «москалів на ножі», у активістів намагалися вирвати червоно-чорний стяг. Правоохоронці взяли прихильників УПА в кільце і вивели за територію обеліску.

«Сьогодні зранку ми прийшли до обеліску у Парку Слави, щоб контролювати дії поліції, щоб вона не пропускала людей з георгіївськими стрічками, які є ворожою символікою для нашої країни. Ми виявляли осіб, які поліція чомусь пропускала, і вимушені були у них відбирати ці стрічки, а також людей з комунічтичними прапорами, з портретами антидержавних діячів — Жукова, Сталіна. Але поліція все одно пропускає цих людей», — сказав один з націоналістів.

«Ми розвернули прапор, щоб показати, що Українська повстанська армія теж брала участь у Другій світовій війні. Це люди, які воюювали на три фронти, і вони сьогодні майже забуті», — наголосив Анатолій, притискаючи до себе прапор ОУН.

Тих, хто власне і здобув перемогу у 45-му році було небагато. Старенькі ветерани і ветеранки у формі, обов’язково з численними орденами й нагородами на грудях, несли квіти до Вічного вогню. А люди тисли їм руки, фотографувалися з ними і дякували. Бійців АТО на марші видно не було, але ветеран Другої світової Леонід Романович попросив передати їм, щоб вони тримали оборону на Донбасі так, як колись у 40-х роках тримали оборону вони.

«Тримайтесь, хлопчики. Ми колись трималися, хоч іще молодші були, ніж вони зараз. Нас з ходу взяли, два тижня і в бій. Вам країна довірила оборону, тому тримайте її до кінця! Здоров’я вам і повертайтесь з перемогою!», — сказав Леонід Романович.

Ірина Сампан з Києва для «Громадського радіо».