«Громадське радіо»
Меморіал пам’яті жертв депортації у Севастополі — вже кілька років залитий соляною кислотою. Тепер вже ніхто точно не може сказати, чийого авторства цей акт вандалізму і коли саме це відбулося. Проте сьогодні розводи на камені прикривають букети квітів. Від самого ранку до стели йдуть небайдужі містяни. По одному-двоє людей, аби не привертати зайвої уваги правоохоронців, яких тут чергує з добрий десяток.
«Я сюда прихожу каждый год. Пока ноги ходят, буду ходить… Все, кто погиб из-за этой вот депортации, чтобы им на том свете земля пухом была», — каже Меліха Абдураман. Вона була семирічною дитиною, коли її з сестрами і рештою родини завантажили у вагони і відправили в невідомому напрямку. У цій дорозі Меліха втратила половину своєї рідні. Тепер же молиться біля меморіалу загиблим і підкреслює — свідомо прийшла сюди окремо від офіційної акції, організованої місцевою “владою”, адже не довіряє новим російським чиновникам і не хоче, щоби її використали в свої цілях для картинки російського телебачення.
“Во-первых, говорят, что все татары рады. Да никто не рад. Никто не рад. Мы никогда не простим и не забудем то, что с нами сделали. Для этого России надо не знаю, что сделать, чтобы забыли мы это. Да это вообще незабываемо. Хотя бы чтобы мы простили это… Мы оставшиеся выжили, и еще в Крым приехали, о чем мы всю жизнь мечтали”, — каже Меліха.
О полудні тут — всього лише кілька людей, які дотрималися заклику кримського Меджлісу і прийшли до стели аби хвилину помовчати і згадати жертв сталінського режиму. За годину ж до меморіалу автобусом підвозять ще понад сотню людей. Це вже «урядова» акція. Місцеві чиновники переконують — так російський президент хоче об’єднати народи Криму.
“Это мероприятие в соответствии с указом президента РФ 268 включено в государственную программу Севастополя «Укрепление межнационального единства на 2015-2020 гг», — розповідає головний спеціаліст у справах національностей профільного департаменту так званого «уряду» Ірина Бернацька. При цьому підкреслює — у Севастополі влада і кримські татари не конфліктують:
“У нас вообще с этим проблем нет. У нас эта организация крымско-татарская зарегистрирована управлением юстиции”.
Ця зареєстрована організація у Севастополі називається «Ак-Яр». Її представники навіть входять до складу Громадської палати — дорадчого органу при так званому губернаторі і депутатах міста. Проте, люди, яких ця структура привезла на мітинг, очолюваний місцевою владою, підкреслили — хоч і приїхали разом із чиновниками, але не для того, аби послухати їхню промову, а для того, щоб разом помолитися і згадати своїх загиблих.
“Мы со вчерашнего дня всех вспоминаем, читаем молитвы за усопших, чтобы никогда в жизни это не повторилось. Независимо от политической обстановки мы приходим каждый год. Это наша обязанность почтить их память”, — каже Зібарі Каєлієва. Попри те, що жінка наголосила — ніхто не зганяв людей на проурядовий мітинг палицями, питання про політичну обстановку і нинішнє життя кримських татар у Севастополі її дещо напружує.
— Мы народ мирный, никаких… как вам сказать… плохих намерений нет… мы живем на своей Родине.
— С вашей-то стороны понятно. А по отношению к вам?
— По отношению к нам разное отношение, конечно, очень чувствуется последние эти два года, очень чувствуется. Но мы народ терпеливый, мы и не такое пережили…
Пережили учасники офіційного мітингу і те, що їм заборонили класти квіти до меморіалу до чиновників.
— …Возлагает правительство города Севастополя, затем все остальные…, — такий прозвучав наказ.
Самі ж організатори «урядової» акції своїм заходом лишилися задоволені. Поза офіційною частиною зізналися — не сподобалися їм лиш… кримськотатарські прапори у людей в руках. На наступний раз будуть пропонувати – заборонити будь-які привілеї за національною ознакою. І дозволити лиш прапори Севастополя, Криму і Росії… Аби представники інших депортованих народів не почувалися зайвими у великій кримській сім’ї.
Кореспондент з Криму для “Громадського радіо“