Як доля покарала чекіста і вбивцю провідника ОУН Євгена Коновальця

23 травня 1938 р. на вулиці голландського портового міста Роттердама загинув від вибуху провідник ОУН Євген Коновалець. Пакунок із захованою там вибухівкою передав йому моряк з радянського корабля.

“Зв’язковий передав  Коновальцеві невеличкий пакет, що мав бути збіркою шифрованих організаційних звітів та матеріялів про відносини в УССР, а насправді був приготованою большевицькою поліцією „пекельною машиною”. По кількахвилинній розмові прибувший вийшов з кав’ярні, а вслід за ним вийшов теж Коновалець, прямуючи пішком до недалекого готелю „Ґранд Сентраль”, де він задержався, прибувши до Роттердаму. Пройшовши шматок дороги, він задержався біля кінотеатру „Люмієр” і в тому моменті „пекельна машина” вибухла, пошматувавши тіло Євгена Коновальця: ліве рам’я і праву ногу розірвав вибух на шматки, решта тіла була теж жахливо покалічена, цілою залишилася тільки облита кров’ю голова”, — писав історик ОУН Петро Мірчук (1913–1999).

 Книга П.Мірчука вийшла в Торонто у 1958 році з нагоди 20-річчя смерті Євгена Коновальця.

Убивцею виявився співробітник спецслужб Павло Судоплатов (1907 р., Мелітополь, Російська імперія — †24.09.1996 р., Москва, Росія), але за Коновальця його ніяк не покарали. Подальша доля «чекіста» позначилась кар’єрним зростом до смерті Сталіна, а потім у 1953 — як співробітника Берії, Судоплатова заарештовано й засуджено, впродовж 1953—1968 він перебував в ув’язненні. Тодто сидів Судоплатов аж ніяк не за вбивство Коновальця. Він був звинувачений в організації вбивств і створенні лабораторії сильночинної отрути — для ліквідації противників Берії. 

У серпні 1991 року він звернувся до ЦК КПРС з проханням поновлення в партії, в якому писав: «Коли для партії настали важкі часи, я хочу бути разом із нею». Після реабілітації 1992 почав давати інтерв’ю, написав спогади «Записки небажаного свідка», в яких зізнався у своїй терористичній діяльності. Хоча до 1953 року генерал Судоплатов керував в радянських органах безпеки відділом, що займався терористичними та диверсійними операціями за кордоном, він брав участь в розробці багатьох акцій проти ОУН і УГКЦ. Це, зокрема, спроба захоплення Романа Шухевича в Білогорщі, вбивство греко-католицького Мукачівського єпископа Бл. Теодора Ромжі. Про всі ці «героїчні вчинки» П. Судоплатова стало відомо лише у 1990-х.

Вбивство Павлом Судоплатовим Євгена Коновальця багатьма ветеранами радянських спецслужб оцінюється як ідеально виконана операція. Так, колишній заступник командира групи спецназу «Вимпел», полковник у відставці Євген Савінцев назвав усунення Коновальця «класикою», а колишній віце-президент Академії проблем безпеки, оборони і правопорядку Росії, також відставний полковник Станіслав Лекарев охарактеризував передачу голові ОУН цукерок як «артистичну та інтелігентну, що не викликала підозр».

Для більшовицького режиму усунення Євгена Коновальця було навіть важливішим, ніж вбивство Льва Троцького, який наприкінці 1930-х уже відійшов на марґінес політичного життя. Троцького, якого необачно випустили свого часу за кордон, Сталіну треба було усунути з власних престижних міркувань. Натомість Євген Коновалець (1891–1938) керував потужною підпільною організацією, діяльність якої непокоїла уряди Польщі, Німеччини, Чехо-Словаччини, Угорщини, Румунії та СРСР.

Вбивство Євгена Коновальця описується у творі Романа Іваничук “Вогненні стовпи”.

За матеріалами Вікіпедії та порталу “Збруч”