Про це пишуть волонтери на своїх акаунтах в соціальних мережах.
Ще в 2015 році Громадське ТБ зняло невеличкий фільм про відомого співака, який пішов добровольцем на фронт
«Схилимо голови, громадяни. Великий українець загинув сьогодні, захищаючи Батьківщину та кожного з нас…», — пише журналіст Юрій Бутусов.
«Про нього будуть писати книги, називати вулиці, проводити концерти та розповідати у школах та консерваторіях…
Вічна пам*ять, друже “Міф”, ти поклав життя за кожного з нас, ми не забудемо твою жертву заради України. Ми не залишимось байдужими…», — зазначив він.
Коли Василю було 10 років, старший брат відвів його в ансамбль зі «Дударики». Там почалась кар’єра маленького львів’янина. У 14 років Василь Сліпак побачив Канаду і Америку, виступив в Карнегі-хол. У нього виявився рідкісний голос – контр-тенор. Таких всього два в Україні. Для нього писали пісні.
Але до консерваторії Василь Сліпак потрапив не одразу. Саме через рідкісний голос. Два роки підготовчих курсів. Іспити, на яких довелося співати двома голосами: контр-тенор і бас-баритон. В Україні просто не знали, що робити з таким рідкісним голосом. Втім, він поступив до Львівської консерваторії.
У 1996 році на фестивалі Моцарта у Франції йому запропонували контракт. Опера Бастилія відкрила перед ним двері. Він співав на Радіо Франс, в турне по країні і за кордоном.
Партію чотирьох дияволів з опери Оффенбаха «Казки Гофмана» на півдні Італії, де в кінці 90-х гастролював Василь Сліпак, згадували довго. Природжений Мефістофель, — скаже глядач, стоячи аплодуючи молодому виконавцю.
«Вся кров, що сьогодні проливається за Україну, не повинна зупинити або увергнути в депресію. Вона повинна дати імпульс для подальшої боротьби», — сказав Василь Сліпак в одному зі своїх інтерв’ю.