Їх стає все менше — види тигрів, які ще з нами і які вже зникли назавжди

Бенгальський, або Королівський бенгальський тигр — номінативний підвид тигра, що живе на території Індії, Бангладеш, Непалу, Бутану, та М’янми, населяючи широкий спектр біотопів від дощових лісів до сухих саван та мангрів. Найбільша кількість бенгальських тигрів живе в межах екорегіону Тераі-Дуар. Згідно з інформацією індійського уряду, популяція даного підвиду нараховує 3100-4500 тварин, приблизно 3000 з яких живуть на території Індії; але багато індійських вчених ставлять цю інформацію під сумнів, вважаючи, що такі цифри є завищеними. За іншими даними, кількість тигрів в Індії може бути меншою за 2000, особливо враховуючи те, що більшість обліків проводилось за слідами, а ця методики звичайно дає завищені цифри. Попри те, що даний підвид тигра є найчисельнішим, він також перебуває під загрозою, в основному потерпаючи від браконьєрства та руйнування звичного природного середовища. Принаймні один з тигрових заповідників (Саріска) повністю втратив тигрів через браконьєрство. В 1972 році в Індії був розпочатий масштабний охоронний проект, відомий як «Проект Тигр», метою якого було збереження цієї тварини на індійській території. Завдяки заходам, втіленим в рамках даного проекту, кількість тигрів збільшилась з 1200 в 70-ті роки до 3000 в 90-ті; цей проект був визнаний однією з найуспішніших програм з охорони природи у світі. Самці бенгальського тигра звичайно мають вагу від 205 до 227 кілограмів, самиці — в середньому 140–150 кілограмів. Бенгальські тигри з півночі Індії та з Непалу є достеменно більшими за тигрів з півдня індійського субконтиненту.

Індокитайський тигр (також відомий під назвою тигр Корбета) живе в Камбоджі, південному Китаї, Лаосі, М’янмі, Тайланді, Малайзії та В’єтнамі. Оцінна кількість його популяції варіює в різних джерелах від 1200 до 1800 тварин, але вірогіднішою визнається оцінка, ближча до нижнього значення цього інтервалу. Найбільша популяція існує в Малайзії. Браконьєрство в цій країні суворими заходами зведене до незначних величин, але популяція тигрів перебуває під значною загрозою через фрагментацію ареалів та інбрідінг. У В’єтнамі майже три чверті тигрів були знищені для продажу органів для переробки на засоби китайської медицини. Індокитайський тигр менший за бенгальського, і має темніше забарвлення. Вага самців становить в середньому 150–190 кілограмів, самиць — 110–140 кілограмів.

Малайський тигр зустрічається виключно в південній (малазійській) частині півострова Малакка. Цей підвид був виділений лише у 2004 році (до того популяція вважалась приналежною до індокитайського тигра) в ході дослідження, проведеного групою вчених під керівництвом Стівена О’Брайана в Лабораторії Генетичного Різноманіття Національного Інституту Раку (Фредерік, США). Останні обліки показали наявність 600–800 тигрів цього підвиду в природі, що робить його третім за чисельністю серед підвидів тигра, після бенгальського та індокитайського. Малайський тигр є національним символом Малайзії, де він присутній на гербі країни, емблемах різноманітних державних установ (наприклад, Банку Малайзії), численних емблемах армійських підрозділів та підрозділів спеціального призначення тощо.

Суматранський тигр зустрічається тільки на індонезійському острові Суматра. Чисельність дикої популяції оцінюється у 400–500 тварин, абсолютна більшість з яких живе на території національних парків та заповідників. Нещодавні генетичні дослідження показали наявність в генотипі підвиду унікальних генетичних маркерів; це є ознакою того, що на базі даного підвиду з часом може розвинутись окремий вид котячих (якщо підвид не буде знищено). На основі цього багато науковців вважають, що суматранський тигр вартий збереження більше, ніж будь-який з інших підвидів. Основною загрозою для суматранського тигра є руйнування навколишнього середовища (вирубка лісу відбувається навіть на суворо охоронних територіях Суматри), але в період з 1998 по 2000 рік 66 тигрів (або 20% популяції) були вбиті браконьєрами. Суматранський тигр є найменшим з наявних нині підвидів: вага дорослих самців становить 100–130 кілограмів, самиць — 70-90 кілограмів. Порівняно малий розмір даного підвиду вважають адаптацією до життя в щільно зарослому тропічному лісі Суматри, а також до в середньому меншого, аніж на континенті, розміру здобичі. 3 лютого 2007 року вагітна самиця суматранського тигра була впіймана місцевими жителями біля селища Рокан Хілір в провінції Ріау; адміністрацією з питань охорони природи було прийняте рішення про її перевезення до сафарі-парку Богор на острові Ява.

Амурський тигр відомий також як сибірський, маньчжурський або північно-китайський, в основному живе на території Приморського та Хабаровського країв Росії, та в дуже невеликій кількості на території північно-східного Китаю та Північної Кореї. Останні два обліки (1996 та 2005 років) показали наявність 480–520 амурських тигрів в природі, що живуть в єдиному, не фрагментованому ареалі, що робить дану популяцією однією з найбільших (або навіть найбільшою) у світі. Амурський тигр вважається найбільшим підвидом тигра за середніми розмірами. Найбільший зареєстрований амурський тигр важив 384 кілограми, середня вага самців близько 230, а самиць — 100–180 кілограмів. Цей підвид відрізняється густим, довгим (порівняно до інших тигрів) та пухнастим хутром, з тьмянішим рудим фоном і меншою, ніж у інших підвидів, кількістю смуг. Амурський тигр є найбільшим і найважчим представником родини котячих, що мешкають в дикій природі: тигреня у віці шести місяців за розміром та вагою дорівнює дорослому леопарду.

Південно-китайський тигр є підвидом, що перебуває під найбільшою загрозою зникнення, і, ймовірно в природі вже не існує. Він також є одним з найменших підвидів: довжина тіла і у самців і у самиць 2.2-2.6 метри. Самці важать від 127 до 177 кілограмів, самиці — від 100 до 118. В 1977 році китайський уряд видав закон, що забороняє полювання на тигрів, але для південно-китайського підвиду це було надто пізно. Судячи з усього, останній південно-китайський тигр в природі був застрелений в 1994 році. В теперішній час 59 південно-китайських тигрів утримуються в неволі (всі в Китаї), але всі вони є нащадками лише шести тварин. Таким чином, генетичне різноманіття в цьому підвиді є вкрай незначним, що робить його зникнення в природних умовах досить імовірним. Зараз уряд Китаю втілює ряд заходів, спрямованих на реінтродукцію південно-китайських тигрів в природу в 2008 році.

Вимерлі підвиди 

Балійський тигр завжди водився тільки на невеликому острові Балі. Ці тигри були знищені завдяки полюванню: останній балійський тигр (доросла самиця) був вбитий в західній частині острова (Сумбар Кама) 27 вересня1937 року. В неволі балійські тигри ніколи не утримувались. Попри повне зникнення місцевого підвиду, тигр відіграє важливу роль в балінезійській версії індуїзму.

Яванський тигр мешкав на індонезійському острові Ява. Судячи з усього, цей підвид був знищений у 80-ті роки двадцятого століття через полювання та руйнування звичного середовища, але зникнення стало надзвичайно ймовірним, починаючи з 1950-х років, коли кількість тигрів на Яві скоротилась до 25 особин. Останнього яванського тигра бачили в природі в 1979 році.

Каспійський (туранський, перський) тигр вимер наприкінці 1960-х років; останнє надійне свідоцтво зустрічі з ним відноситься до 1968 року, хоча, за деякими даними, останнього каспійського тигра застрелили в південно-східній частині Туреччини в 1970 році. Історичний ареал цього підвиду охоплював Іран, Афганістан, Пакистан, Ірак,Узбекистан, Туркменістан та Туреччину. Цей підвид тигра у середні віки міг досягати території сучасної України. Каспійський тигр був великим підвидом, досягаючи вагових та розмірних параметрів бенгальського тигра: найважчий зареєстрований самець важив 240 кілограмів. Фоновий колір шкіри був приблизно таким, як у індійських підвидів, але смуги були помітно вужчі та щільніші, скоріше темно-сірого або коричневого, ніж чорного кольору. Хутро каспійського тигра було довгим (відносно інших підвидів), особливо взимку. Каспійський тигр разом із бенгальським був одним із двох підвидів, яких використовували римляни в гладіаторських боях проти гладіаторів та інших тварин, таких як берберські леви.

За матеріалами Вікіпедії