Громадське радіо
Юрій Широбоков, військовий психолог та учасник бойових дій на Сході розповідає, що відчуття ейфорії у тих, хто вижив, не притаманне у звичайному житті і зустрічається здебільшого на війні.
«Після обстрілу є відчуття радості, що вбили не тебе. Коли я працював з хлопцями, то після обстрілу зібрав всіх. З дев’яти сім осіб зізналося, що таке саме відчуття було. Двоє сказали, що нікому не бажали смерті, але я думаю, що вони просто не змогли пересилити себе. Дуже важко зізнатись, що ти комусь з тих людей, з якими ділив хліб, бажав смерті», – розповів він.
Юрій Широбоков впевнений: ейфорію після бою командири підрозділів мають вміло використовувати на користь армії, адже у стані ейфорії боєць здатний зробити значно більше.
«Ейфорія того, хто вижив – це механізм протидії сильним навантаженням в оточенні, коли йде так звана бойова тянучка», – каже він.
Юрій Широбоков розповідає, що в умовах війни у бійців досить часто зустрічається відчуття провини:
«На себе людина бере більше, ніж може винести. Сам з цього стану не вийдеш. Потрібен хтось, хто зніме з тебе цю відповідальність. Ідеальний варіант, коли це робить батюшка, капелан, бо довіра до церкви – найвища. Але коли цього немає, то є психолог, який знимає цю провиною установкою, формулою: «Ти зробив все, що міг».
За словами військового психолога, найкращий шлях до одужання бійців – проговорювати минуле, а значить перепрацьовувати досвід:
«Коли ти проговорюєш емоцію, вони зникає. Якщо ти злишся, то треба сказати, що ти злишся. Інакше людина йде по шляху компенсації. Компенсанція страху – це завжди вживання спиртного. Компенсація гніву – завжди куріння. Компенсація печалю – наркотики. У бойових умовах компесація дуже тяжка».
Військовий психолог запевняє: біль втрати та жалю минає зі слізьми героїв:
«Людина повинна проплакати. І тут важко працювати з чоловічим колективом: розвідники, десантники, морська піхота, зв’язківці – люди не готові плакати. Є таке поняття, як “занурення”, тобто занурити його до віку дитини 5-6 років, коли людина може собі дозволити плакати. Тоді я просто хапаю підопічного за руки і не даю йому витирати сльози максимально довго».
За словами Юрія Широбокова, розпізнати відчуття провини та депресію у бійців легко, головне вчасно надати психологічну допомогу:
«Посмішка не можлива, якщо людина задумується про суїцид. Якщо ти викликєш у людини цю посмішку, ти віттягуєш від людини цю депресію. Депресія – це вже психіатрія, але якщо людина ще посміхається, то це ще психологія. Якщо посмішка неможлива, то є 5 тем, за якими я спілкуюся: сім’я, дім, улюблене місце відпочинку, хобі. Якщо людина демонструє виклюно 4 емоції: гнів, печаль, образу і страх, то я йому раджу поспілкуватися з психіатром».
Також Юрій Широбоков для швидшої адаптації у незвичайних умовах та уникнення психічного травмування радить займатися спортом.
«Спорт – це розгін психіки. Людина вчиться думати в цих умовах, вчиться вигравати, програвати. Коли людина все це переживає – це досвід, а головне – фізіологічне звикання до цих умов. Коли організм потрапляє в ці умови, людині легше це пережити. Ми тут про це не задумуємося. Потрапляємо на війну і починається реакція неготовності», – сказав він.
Катерина Кадер, «Громадське радіо», Харків.