Два роки тому почались бої за Іловайськ: спогади, відео

 29 серпня вночі президент РФ звернувся до бойовиків із закликом відкрити гуманітарний коридор для українських військових, що опинилися в оточенні.

 29 серпня о 6:00 ранку російський офіцер прибув до Многопілля і повідомив українській стороні, що вихід має відбуватися без зброї. О 8:15 українські військові організованими колонами почали рух з міста. Колони були розстріляні на марші.

Ось як згадує ті події боєць батальйону “Донбас” Ігор Чуковський:

«Ми не здавалися. Це не було здачею. Ми склали зброю, щоб зберегти життя пораненим. Оборонятися було неможливо. Навіть окопатися ніде було. Якби і окопалися, там неможливо було оборонятися. Я ось підводжу до того, щоб ми розуміли, все люди усвідомили, як це сталося. Коли ми були там на полі разом з озброєними силами, 31 числа, після того, як 30 ми були змушені скласти зброю і нас взяли в полон, росіяни пообіцяли нам не здавати нас в «ДНР», вивести на нейтральну територію і передати Червоному Хресту. Але, коли 31 числа, росіяни приїхали, погодували нас і дали команду: «На полі залишається тільки батальйон «Донбас», всі інші будуються в колону». Вже виникли питання незрозумілі: чому? що означає батальйон «Донбас» залишається, а всі інші йдуть? Ну, а коли всі пішли і колона завернула за «зеленку», відразу з’явилася колона автомобілів».

У перші хвилини, каже Ігор, у бійців ще була надія, що це Червоний хрест, але це були бойовики “ДНР”.

«І для мене залишиться позивний «Лис» одного, другого я вже навіть позивний не пам’ятаю, але, якщо я десь почую, то це для мене люди без честі».

Спогади Ігора Чуковського переплітаються зі спогадами іншого учасника тих подій – бійця з позивним “Устим”:

«Ми могли тримати Іловайськ, а коли почали виходити, наш начальник штабу з іншими командирами в нашому оточенні наказали їхати через Грабське із Іловайська, потім через Многопілля і на Червоносільське. Коли ми були в Многопіллі, нас почали крити крупнокаліберні міномети, солдати відразу спішилися і як уже «наловчені» в таких ситуаціях залягати, почали розосереджуватися – все, що необхідно робити в даній ситуації.

По рації я особисто чув команду Філіна — начальника штабу батальйону: «Все по машинам, колонна, продолжаем движение». Всі по машинах. І ми виїжджаємо з села в чисте поле. І в чистому полі по прямій на нас йдуть російські танки і починають роздовбувати нашу колону машина за машиною, як курячі яйця — «Лусь! Лусь!».

І додає:

«Потім я дізнавався вже, що росіяни вирішували питання з полоненими: або розстрілювати, або здавати в ДНР. Все. В них більше варіантів не було. А ми дочекалися ночі — і через поле. Вирішили виходити так, як цього не чекає противник. Вони наставили розтяжок і часових по периметру, сказали, хто не здасться — будуть розстрілювати. Таких, як ми з братом вийшло чоловік 50 з оточення. Ми пішли через поле — переступили дві розтяжки, не знаю, як ми вночі їх не підірвали, а саме відчули — і переступили. Обійшли часового та блокпост — а далі ціла Одіссея: через сепаратистські території, як ми стикалися з місцевим населенням, з самими «ДНРівцями» — вони навіть не розібралися, хто ми є».

Сутичка під Іловайськом стала переломним моментом війни на сході України — Збройні сили України втратили ініціативу на Донбасі та перейшли від атаки до оборони.

Важкі втрати спонукали українське керівництво до укладення Мінського перемир’я в рамках контактної групи Україна—Росія—ОБСЄ із залученням представників російських бойовиків.

11 грудня 2014 Генпрокуратура оприлюднила дані, згідно яких під Іловайськом загинув 241 український воїн.

16 березня 2015 слідством Військової прокуратури була встановлена загибель понад 360 військовослужбовців Збройних сил України, а також інших залучених до проведення військової операції формувань та підрозділів у боях під Іловайськом. Ще близько 180 осіб вважаються зниклими безвісти. Кількість поранених в результаті цих боїв перевищує цифру в 500 осіб.

Військовий історик Ярослав Тинченко в ефірі Громадського радіо назвав іншу кількість загиблих – за його словами у боях за Іловайськ загинуло 400 людей. 

В серпні 2015 року головний військовий прокурор Анатолій Матіос оприлюднив списки українських бійців, загиблих під час Іловайської трагедії. У списку 209 прізвищ бійців, ще 157 залишаються невпізнаними. 158 осіб вважаються зниклими безвісти і, враховуючи можливе їхнє перебування в заручниках бойовиків, їхні прізвища не оприлюднюються.

4 вересня Генеральна прокуратура України відкрила кримінальну справу через загибель силовиків в оточеному Іловайську на Донеччині, однак жоден високопосадовець Міністерства оборони України не притягнутий до відповідальності.

Тарас Костанчук, керівник «ВПО учасників АТО «Справедливість», на прес-конференції і Києві назвав командувачів ЗСУ апріорі винними в цій та інших військових трагедіях.

Командир добровольчого батальйону «Миротворець», який опинився в Іловайському котлі, а нині народний депутат Андрій Тетерук у серпні 2014 року дивом вийшов зі своїм батальйоном з зони масового обстрілу і навіть встиг зняти реальні бої на камеру. Зараз він знайшов у своїх архівах флешку з тими зйомками і змонтував 3-хвилинний кліп.

Режисер Євген Степаненко зробив постановку п’єси «Котел», яку присвячено трагічним подіям під Іловайськом.

«Наше завдання було, щоб глядачі відчули те, що відчували під Іловайськом наші хлопці. У мене під Іловайськом загинуло четверо друзів. Для мене ця п’єса — це власна посттравматична реабілітація. По суті, це перша п’єса про війну, особисті переживання наших хлопців. Вона, як і наше життя і трагічна, і позитивна водночас. В той же час п’єса гостра, де кожен день, кожна мить — як остання», — пояснив режисер.