Викривачам платитимуть 10% від повернутих в бюджет корупційних коштів?

В українських законах є норми про заявників, які повідомляють про злочин, але в цілому вони не утворюють системи захисту викривачів. 

У цьому переконаний директор з наукового розвитку Центру політико-правових реформ Микола Хавронюк. 

“Ми не маємо завершеного статусу викривача, не розуміємо, хто він, про що повідомляє, які наслідки його повідомлення, які суб’єкти входять в цю систему для його захисту тощо”, – каже експерт. 

Дмитро Кузін, юрист по роботі з викривачами Transparency International Україна пояснює, як правоохоронці через недосконале законодавство захищають викривачів. 

“Щоб вас почали захищати фізично, повинна бути порушена кримінальна справа. Вас треба визнати потерпілою стороною. Ви повинні переконати орган слідства і суд, що дійсно вам загрожує небезпека. Тобто, грубо кажучи, поки вам не дадуть по голові, вас захищати не будуть. Це при тому, що сьогодні, якщо вам дадуть по голові, ви повинні бути вже визнаним потерпілою стороною в кримінальному процесі”, – каже Дмитро Кузін. 

За таких справ викривачі приречені спостерігати за злочинами, вважає виконавчий директор Transparency International Україна Ярослав Юрчишин. 

“Сьогодні у нас така людина приречена через відсутність захисту держави та адекватної співпраці з державою. А серйозна корумпованість правоохоронної системи гарантує, що ця людина, можливо, фізично буде знищена”, – вважає Юрчишин. 

Новації закону

Законопроект визнає викривачем ту людину, яка розкрила або здійснила реальну спробу розкрити інформацію про шкоду або загрозу суспільним інтересам з боку інших осіб. Ця інформація має стати викривачу відомою під час її трудової, професійної, господарської, громадської, наукової діяльності, проходженням нею служби чи навчання. 

Українцям планують надати право вибору каналів розкриття інформації: внутрішні, регулярні чи зовнішні. Внутрішні канали ? це спеціальний відділ чи особа, які державні органи зобов’язані будуть утворити. Туди викривачі можуть повідомляти про злочини чи зловживання як усно, так і письмово. Регулярні ? це правові органи: прокуратура, поліція, Національне агентство із запобігання корупції (НАЗК) та інші. А зовнішні канали розкриття – це ЗМІ та громадські об’єднання. 

Через ці канали українці можуть повідомляли про кримінальні правопорушення, їх підготовку, про адміністративні й дисциплінарні правопорушень, через які може бути завдано серйозної шкоди життю, здоров’ю людей, правам та свободам людини, про аварії, катастрофи тощо. 

Та Микола Хавронюк вважає, що до другого читання над переліком злочинів треба ґрунтовніше попрацювати. Адже є й такі правопорушення, які не тягнуть за собою відповідальності. 

“Наприклад, з катастрофою зрозуміло. Вона тягне за собою людські жертви. А от коли просто дві машини зачепилися на дорозі, то що людина піде повідомляти про аварію? Вона скаже: “Я бачила аварію, а на місце події, скажімо, не приїхала патрульна поліція”. Але ж ми не це маємо на увазі”, – переконаний він. 

Ст. 9 законопроекту встановлює суворі обмеження і черговість використання каналів для розкриття інформації з обмеженим доступом, у тому числі у сфері нацбезпеки. Зокрема, варто наважуватись повідомляти, якщо внутрішні чи регулярні канали були неефективними та бездіяли. 

Під час написання документу Микола Хавронюк критикував перелік злочинів, повідомивши які, українці визнавалися б викривачами. В той час як низка авторів пропонували можливість повідомлення про будь-які правопорушення, він пропонував сконцентруватись на корупційних злочинах. 

“У нас бідна держава, у якої немає фінансів на великий інститут. Але врешті-решт експерти зробили по своєму”, – коментує Микола Хавронюк.

Він також вважає, що в Україні має бути єдиний центр, куди викривач може повідомити про всі злочини.

“Тому що особа-заявник не завжди вміє правильно кваліфікувати те, що вона бачить. Їй здається, що там ознаки дисциплінарного правопорушення, а насправді – це кримінальний злочин. Вона вважає, що там ознаки адміністративного правопорушення, а насправді – дисциплінарного і т. д. А фахівці цього центру вже самі б розібралися з ознаками діяння, які є в заяві”, – каже він. 

Гарантії

Тим не менше законопроект пропоную низку гарантій захисту викривачам. 

Після того, як Уповноважений Верховної Ради з прав людини визнає за особою статус-викривача. Із цим статусом людина захищається незалежно від того, чи стосувалось викриття зловживання державними органами чи приватними компаніями. 

“Далі з цим статусом викривача не можна притягати до кримінальної та іншої відповідальності за розголошення певних видів таємниць”, – пояснює Микола Хавронюк. 

“Вносяться зміни до закону “Про забезпечення безпеки учасників кримінального судочинство і викривачів” і передбачається їм фізичний захист. Документ дає можливість проведення операції на обличчі, зміну місця проживання, прізвища, імені, роботи. Можна змінити хоч свою стать, якщо хочете”, – додає він. 

Анонімність викривача захищається законом. Якщо посадовець розголошує інформацію про викривача, то для нього пропонують накласти адміністративну відповідальність – від чотирьох до 6 800 грн з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю один рік. 

Викривачі звільняються від цивільної відповідальності за поширення недостовірної інформації. 

Викривача не можна буде звільнити з роботи. А якщо це вже сталось, то з ним зберігається заробітна плата протягом двох років. 

Також викривачі отримуватимуть 10% від суми коштів, які державі вдалось повернути до бюджету. 

Спроможність Омбудсмана

Експерти сподіваються, що ці гарантії дозволять запустити інститут викривачів. Але чи справиться з додатковими повноваженнями Уповноважений Верховної ради з прав людини, який, за повідомленнями у ЗМІ, перевантажений роботою. 

Депутатка від Самопомочі Олена Сотник та директор Transparency International Україна Ярослав Юрчишин вважають, що так. Для цього потрібно лише забезпечити Офіс додатковим фінансуванням. 

“У Омбудсмана є пряме подання стосовно усунення порушень. І до того ж ми в певні часи переконувалися, що це дійсно незалежний орган як політично, так й економічно”, – каже Олена Сотник. При цьому вона сподівається на міжнародну технічну допомогу. 

Микола Мирний, Центр інформації про права людини для “Громадського радіо“