У Києві хочуть перейменувати вулицю на честь підпільниці ОУН — голосування

На сайті КМДА йде обговорення щодо перейменування вулиці Генерала Наумова у Святошинському районі на вулицю Людмили Фої, агентки двох конкуруючих спецслужб, яка загинула у 27 років.

Людмила Фоя (3 вересня 1923, с. Топори, Ружинський район, Житомирська область — † 19 липня 1950, с. Невірків, Рівненська область) — активістка УПА, учасниця контрозвідувальної операції проти НКВД, співробітниця підпільної преси під всевдонімом Марко Перелесник, письменниця.

Проголосувати за чи проти можна на сторінці голосування (для цього потрібно зазначити електронну пошту). 

24 січня 1944 року Фоя, зв’язкова ОУН, була арештована органами НКВД, за звинуваченням в антирадянській діяльності. Допити тривали кілька місяців. Зрештою в НКВД вирішили, що молода дівчина може стати корисною для них у боротьбі з підпіллям ОУН. У квітні 1944 року Людмила Фоя вийшла на волю уже як агент «Апрєльская». Більш як двомісячне перебування в ув’язненні вона мала приховувати навіть від рідних — для цього її озброїли легендою про перебування у лікарні. І от із квітня 1944 року до травня 1945 тривала вимушена співпраця з НКВС.

Головним завданням «Апрєльської» було налагодження зв’язку між легендованим (створеним НКВД) підпіллям у Києві та справжньою мережею ОУН на Волині. Головним розробником операції став Сергій Карін-Даниленко, чекіст з великим досвідом створення псевдоповстанських груп в Україні ще з 1921 року.

На початках операція йшла дуже успішно. Окремі ланки псевдопідпілля отримували підтримку населення, нові члени, не підозрюючи провокації, почали створювати озброєні боївки на Київщині, Сумщині та Дніпропетровщині.

В листопаді 1944 року Людмила Фоя разом із іншою агенткою НКВД Ніною Калуженко здійснили першу поїздку на Волинь як представники київського «проводу» ОУН. Подальший розвиток операції затримала хвороба спочатку «провідника» Михайла Захаржевського, а пізніше Ніни Калуженко. Операція була відновлена навесні.

У травні 1945, коли світ святкував перемогу, для Людмили Фої розпочалася власна війна, по інший бік фронту від своїх товаришів. На цій війні, вона очікувала смерті від рук колишніх побратимів. Пізніше Людмила згадувала:

«При від’їзді з Києва я дізналася, що мене очікує, і, незважаючи на інстинктивне, таке звичне для кожної живої істоти бажання вижити, я раділа, бо, можливо, у ближчому майбутньому цьому всьому прийде кінець».

Можливо, саме ця приреченість штовхнула Людмилу на рішучі дії. Потрапивши разом із Ніною Калуженко до відділу УПА, вона відразу зізналася в тому, що її завербовано НКВД, розповіла про своє завдання — встановлення зв’язку із псевдопідпіллям задля проникнення агентури в середовище визвольного руху та його ліквідації.

Фої пощастило в тому, що її справу вів особисто керівник СБ на Волині Микола Козак, якого вона знала ще з часів перебування в Києві, і який повірив дівчині. Він вирішив використати цю ситуацію для удару у відповідь радянській спецслужбі, за допомогою агентки «Апрєльскої».

У липні 1945 року Людмила Фоя, уже як подвійний агент, повернулася до Києва зі звітом. Інформацію приймав заступник Народного комісара внутрішніх справ УРСР В. Дроздов. Відсутність Калуженко, яка була ліквідована Службою Безпеки ОУН, Фоя пояснила тим, що її колега-агентка нібито пішла на зв’язок із Проводом ОУН. Після тривалих перевірок їй вдалося переконати чекістів у своїй щирості і отримати нове завдання — супроводити «керівника київського підпілля» Михайла Захаржевського на Волинь, аби ввести його у підпілля. У випадку успіху їй обіцяли продовження навчання в будь-якому інституті, в разі невдачі — натякнули на вразливість її родини, що проживала під Києвом.

5 серпня 1945 року агенти «Апрєльская» (Людмила Фоя) та «Таран» (Михайло Захаржевський) виїхали до Луцька і через кілька днів вийшли на зв’язок із підпіллям ОУН. Захаржевський відразу був заарештований СБ, а Фоя отримала завдання повернутися до Києва для продовження подвійної гри. Людмилу знову ретельно перевірили в НКВД і нічого не запідозрили.

В черговій поїздці на Волинь Фою супроводжувала агент Катерина Міньковська, яка працювала на чекістів ще з 1927 року, а після війни брала участь у створенні легендованих структур на Конотопщині. Завдяки Людмилі вона потрапила до рук СБ ОУН і після допиту була страчена.

Микола Козак вирішив більше не ризикувати і не продовжувати гру з НКВД. А чекісти тільки в квітні 1946 року із зізнань заарештованих повстанців дізналися, що Фоя продовжує активну боротьбу у лавах підпілля.

6 серпня 1946 року Людмила Фоя була оголошена у всесоюзний розшук МҐБ та МВС, який взяв під особистий контроль міністр держбезпеки УРСР генерал-лейтенант Савченко.

19 липня 1950 року пошукова група 446-го стрілецького полку внутрішніх військ, прочісуючи Невірківські ліси у Межирічському районі на Рівненщині, виявила групу повстанців. Зав’язався бій — останній для Людмили Фої.

В офіційному звіті, написаному чекістами відразу після його завершення, говориться:

«Під час операції 19 липня 1950 року одна з чекістсько-військових груп під керівництвом уповноваженого МҐБ майора Друзенка та командира роти лейтенанта Кузьміна у гущавині Неверківського лісу зіткнулася з трьома „бандитами“, у тому числі однією жінкою. Бандити, побачивши військову групу, відкрили по ній сильний вогонь, котрим одразу було вбито рядового Бахтіярова та поранено в ногу рядового Сініцина.

Вогнем чекістсько-військової групи у відповідь було вбито двох „бандитів“, у тому числі одну жінку, третьому вдалося втекти, пошуки позитивного результату не принесли. Серед вбитих була впізнаною — колишній агент МҐБ УССР „Апрєльская“, Фоя Людмила, за оунівським псевдонімом „Оксана“, літературний псевдонім „М. Перелесник“».

Біографія Людмили Фої написана за матеріалами Вікіпедії.