Thinking Europe, або про Україну на польсько-німецькому прикордонні

Це один з небагатьох проектів у німецьких університетах, який має на меті зібрати молодих дослідників, які займаються Центрально-Східною Європою та Україною зокрема, для спільної дискусії та глибшого вивчення цього регіону Європи. 

Координатор Української літньої школи Viadrinicum Штефан Генкель каже, що пишається тим, що вдалося зібрати людей із 14 країн. – Ми хотіли створити міжнародну літню українську школу, тобто займатися не лише фольклором і мовою, але й також актуальними проблемами, що стосуються України. На цій Літній школі публіка міжнародна, у нас є студенти з 14 країн, чому я дуже тішуся. Україна цікавить не лише українців, а й іноземців. Це дуже цікаво, адже перспектива українців завжди дещо інша, у них інші знання. Люди закордону часто займаються не лише Україною, а, наприклад, Росією, Азербайджаном чи Грузією… Я вважаю, що крізь призму України можна дуже багато дізнатись про те, як працюють принципи формування нації, які при цьому виникають проблеми і що це взагалі означає для людей у цій країні. Мені знається, що через Україну можна багато дізнатись про Європу. Цього року школа пройшла під гаслом „Re:thinking Europe”. Всі питання, які ми тут порушували, пов’язані з Європою. Зараз в Європі поширені тенденції до націоналізму. Тому питання солідарності – дуже важливе. Часто з німецької перспективи про Україну говорять, що це десь далеко, на Сході, це вже нас, в принципі, не цікавить, ми цікавились цією країною під час Майдану і якось це підтримували… Зараз люди досить байдуже ставляться до того, що відбувається на Донбасі, а про Крим вже взагалі ніхто не згадує, і, на мою думку, це досить страшно. Тому за допомогою також школи Україна залишається в дискусії.

Усі учасники мали змогу пройти інтенсивний курс з української мови, українські ж студенти навпаки – вивчали німецьку. Протягом двох тижнів відбувались також семінари політичного філософа Михайла Мінакова, історика Андрія Портнова, культуролога, директора Центру візуальної культури у Києві Василя Черепанина, а також італійських україністів – Алессандро Акіллі та Марко Пулері.

Алессандро Акіллі викладає українську літературу в Міланському Університеті. Два роки тому він захистив дисертацію, у якій досліджував творчість Василя Стуса. Свій семінар Акіллі пов’язав із дослідженням європейської теми в українській літературі. – Ми говорили про 20-ті та 60-ті роки ХХ століття. Я бачу, що багато студентів-учасників школи взагалі мало що знають про українську літературу. Вони більше цікавляться питаннями політики, історії. Але я дуже сподіваюся, що після цих семінарів про літературу у них з’явиться більший інтерес. Я вважаю, що це – дуже-дуже гарна література, але, на жаль, дуже мало людей знають, цікавляться і читають її. В Італії 20 років тому було засновано Італійську асоціації українських досліджень. Зараз ми розвиваємо цю структуру. У нас з’явився ще один цікавий проект, який називається Minima Ucrainica. Це он-лайн розсилка, де ми публікуємо статті та фото про Україну. Я сподіваюся, що завдяки цим нашим проектам більше людей не лише в Італії, а й у Європі, будуть цікавитися Україною загалом і українською літературою зокрема.

Марко Пулері – літературознавець, працює у Болонському Університеті. Займається, між іншим, українською російськомовною літературою, про що частково говорив під час свого семінару на Літній школі Viadrinicum. – Один український критик, який працює в журналі „ШО” гарно сказав про україномовну літературу в Україні, а саме, що її основне питання – це те, як нам жити з минулим. А я думаю, що питання, яке задається, у російській літературі України, це те, як нам жити далі? Хто ми зараз у цій країні? Яка наша роль також у літературному просторі? І тому, я вважаю, що вивчати цей феномен, це літературне явище дуже цікаво. Особливо, для західних дослідників, але також і для українських. Почати говорити про можливості російської літератури в Україні – це вже результат. Я вважаю, що обов’язково треба займатися цими темами.

Есма Ґумберідзе навчається на Юридичному факультеті Тбіліського державного університету. Останній семестр вона провела на програмі обміну Ерасмус+ в Європейському Університеті Віадріна, де і дізналась про школу Viadrinicum. – У мене якихось конкретних питань не було. Мені було просто цікаво більше дізнатися про країну. І коли отримала більш конкретну інформацію, не просто фрагментарно з новин, тому що в новинах, як правило, показують найбільш гарячі події. У мене не було часу раніше займатися цими всіма аналізами. Для мене це була хороша причина ще раз детальніше познайомитися зі всім. Під час Школи, я зрозуміла, що я не лише про Україну, але і про Грузію дуже багато чого не знаю, навіть про сучасні події. Коли нам розповідали про Україну, я часто задавала собі питання, як ті чи інші процеси відбувались в Грузії. І в мене часто не було на це відповіді.

Датчанка Мінна Стевнговед навчається в Копенгагенському університеті. Нещодавно вона вперше побувала в Україні з туристичною метою, після чого потрапила на Українську літню школу у Німеччині. – Я приїхала сюди, аби більше дізнатися про Україну і загалом про безпеку у Східній Європі. Я думаю, що деякі люди приїхали сюди з великою кількістю запитань, але після школи цих запитань побільшало. Коли я подавала документи, ключовим для мене було зрозуміти Україну і зробити це з двох сторін, наприклад, зрозуміти специфічний конфлікт на сході, але також країну загалом. Я хотіла якнайбільше дізнатись, зрозуміти, проаналізувати. Побачити, що я розумію, а що є складнішим і потребує більшої уваги. Гадаю, що головною метою цієї школи було зрозуміння України, а також відносин між Європою та Україною.

Для громадянина Південної Кореї Че Пян Хьї, а українською, як він сам себе називає, Степан, Україна не є чимось віддаленим і нерозкритим. Студент українознавства у Корейському університеті іноземних мов чудово розмовляє українською і провів в Україні чимало часу. – Я хочу дізнатися більше про Україну. В Кореї дуже рідко відбуваюся якісь заходи про Україну. Дуже добре, що у цій школі беруть участь люди з різних країн, з якими можна говорити про Україну.

Півтора року професор Александер Вілл є президентом Європейського Університету Віадріна. Як він сам підкреслює, ця Літня школа суттєво відрізняється від тих, які він організовував раніше. – Уся школа відбувається англійською мовою. Це дозволяє зібрати справді міжнародне товариство. Ми отримали 180 анкет, а це вдвічі більше, ніж раніше. Віадріна – це справді міжнародний університет. 25 % студентів – це люди з 96 країн. Цю школу ми вирішили зробити більш інтердисциплінарною. Наприклад, свій семінар з візуального мистецтва робив Василь Черепанин. Це взагалі не академічна дисципліна: це не філологія, не мистецтвознавство, не історії Східної Європи. Я думаю, що ця літня школа – дуже унікальна. І ми не конкуруємо ні з ким.

Окрім Української літньої школи, Європейський Університет Віадріна організовує ще один масштабний проект – Ukraine Calling, покликаний підтримувати різні українські ініціативи у Німеччині.     

Мар’яна Кріль, Люблін, Громадське радіо