Політики, політологи і блогери коментують результати переговорів у Берліні

Від “ізмєни” до “перемоги”, і до “казки про білого бичка”: що саме українські коментатори пишуть про результати зустрічі в Нормандському форматі, в якій взяли участь президенти Німеччини, Росії, України і Франції.

Політолог і політконсультант Сергій Таран вважає, що переговори у Берліні призвели до затягування вирішення питання Донбасу:

“Вимоги від України просувань зі «статусом Донбасу» (цитуючи голову МЗС Франції Еро) завершились згодою про розробку «дорожньої карти». Кремль довго не хотів цієї карти, бо вона підтвердить, що вибори можуть відбутися лише після наочних гарантій безпеки, тобто, як мінімум, після тотального роззброєння бойовиків. Важливий поворот про демілітаризацію Дебальцева (тут буде чимало криків «ізмєна!» у таборі орків) – який, ускладнить відведення бойовиків, але винними виглядатимуть саме вони. Ну, і озброєна місія ОБСЄ – вона відбудеться, але яка саме – невідомо. Хоча, у підсумку, – ситуація затягується. 
Бо сторони довго з’ясовуватимуть:
1) послідовність дорожньої карти (мінімум до кінця листопада);
2) ефективність розведення військ; 
3) включення нових зон розведення (+ питання Дебальцеве) 
4) формат озброєної місії (теоретично, це може бути з десяток чиновників з пістолетами, а можуть бути і військові частини з серйозним озброєнням)
5) вибори у США (це може бути Трамп або Клінтон :-)). 
І головне питання суто для нас – завжди однакове – наскільки зміцниться наша армія після під час чергового затягування мінського процесу”.

Народний депутат Мустафа Найем опублікував розлогий коментар, в якому “стримано” оцінює підсумки переговорів. Він пише:

“О результатах Нормандских переговоров

Поскольку на данный момент нет никакой дополнительной информации по переговорам – вся делегация ещё там, с депутатским корпусом пока связи не было, – буду исходить из публично доступной информации.

О ДОРОЖНОЙ КАРТЕ

Если мы все правильно все понимаем и у нас одинаковые словари, то Дорожная карта – это четкий пошаговый (!) план последовательных (!) и взаимосвязанных (!) мероприятий.

Из чего я могу сделать вывод, что никаких параллельных процессов быть не может. То есть мы не можем выводить иностранные войска, приступить к контролю границы со стороны миссии ОБСЕ и одновременно принимать закон о выборах; мы может только СНАЧАЛА вывести войска и начать контролировать граница и только ПОТОМ начать движение в сторону выборов.

При этом, если речь идет о дорожной карте, то любое нарушение предыдущих пунктов соглашений, в том числе – перемирие, вывод войск, разоружения, освобождение пленных и контроль над границей со стороны ОБСЕ – так вот если хотя бы один из этих пунктов не будет соблюден, украинская сторона имеет полное право не делать никаких шагов в политической части соглашения.

В этом контексте я не очень понял заявление Ангелы Меркель и Франсуа Оланда, которые пытались намекнуть на какие-то параллельные шаги в части безопасности и выборов. (Тот случай, когда заявления партнеров пугают больше, чем слова врага). Так вот, это не называется дорожной картой, это снова шантаж. И если я правильно услышал открытое выступление Порошенко (кстати, он единственный из всех трёх сторон, кто сделал отдельный акцент именно на последовательности шагов), это и будет самым спорным моментом в переговорах между министрами иностранных дел.

О ГРАНИЦЕ

Если верить Петру Порошенко, в Берлине договорились, что выполнению подлежат ОБА Минска. То есть, в том числе Минские протоколы от 5.09.2016, в четвертом пункте которого есть прямое указание на контроль (!) – не доступ, не наблюдение, а именно контроль над участком российско-украинской границы. Это хорошо.

О ПОЛИЦЕЙСКОЙ МИССИИ ОБСЕ

Не очень понимаю, какова будет эффективность такой миссии, учитывая те вопросы, которые нать сейчас к её работе сейчас. Боюсь, такая инициатива может стать началом грузинского сценария – заморозки конфликта на какой-то период, затем требование введения а миссию российских “миротворцев” с последующей провокацией горячей фазы войны и введения российских войск уже в защиту своего контингента. Но, возможно, я дую на холодное. Хочу понимать мандат этой миссии, состав и функции.

ОБ ОРУЖИИ И ТЕХНИКЕ

Я не очень понимаю идет создания на территории ДНР-ЛНР так называемых seal storages. Речь идет о том, что в результате разоружения на будут созданы специальные хранилища оружия и техники, которые будут контролироваться и охраняться военной миссией ОБСЕ. Насколько я знаю, эту идею давно и активно продвигал Владислав Сурков. Так вот, на деле это означает, что по всей ныне оккупированной территории мы получим несколько военно-технических баз с возможностью оперативного развертывания и вооружения всех желающих в любой момент. Например, в случае неблагоприятного исхода политического процесса в Киеве…

В ЦЕЛОМ

В целом пока все выглядит сдержанно.

Стороны ничего не подписали, никакого дополнительного давления на парламент и органы власти в Украине переговоры не предусматривают, и ни одна из сторон пока не обнародовала информацию, подтверждающую предварительный план – заставить Украину начать политический процесс, независимо от компонента безопасности”.

Точки зору історика і дипломата

Журналіст і історик Олексій Мустафін пише про руйнування Мінських домовленостей (публікація у “Фейсбуку” пана Мустафін обмежена рамками “лише для друзів”):

“Головний підсумок берлінської зустрічі – Мінськ остаточно став “казкою про білого бичка”. Єдиний пункт домовленостей, який може бути виконаний хоча б теоретично, це перший, тобто безпековий. Та й із його виконанням тягнутимуть довго – настільки довго, щоб дотягнути до того часу, коли всі інші втратять сенс. Але варто зізнатися, що в чинних умовах так для України навіть краще.
І дуже показове “сплиття” питання про Дебальцеве. Ситуація змінилася – тепер про це брутальне порушення угоди не лише наважуються говорити, але й намагаються використовувати проти Росії. Наскільки ефективно – це вже інша справа”.

Пан Мустафін подає до свого тлумачення доповнення, в якому пояснює особливості свого підходу:

“Кстати, понял, в чем причина моих расхождений со многими отечественными комментаторами в оценках Минска. Для меня, как человеку с опытом журналиста и дипломом преподавателя истории, привычнее смотреть на минские соглашения исторически – как на событие. А они воспринимают их прежде всего как документ. Наверное, как документ они действительно не работают. Но, в общем-то, и Вестфальский мир как система договоров уже давно почил в бозе. А как событие, породившее множество последствий, в том числе и неожиданных для его авторов, – живет до сих пор. Минск, конечно, отличается от Мюнстера и Оснабрюка. Если те договора худо-бедно, но соблюдались (недолго, впрочем), то здесь изначально был набор трудновыполнимых (а возможно и вообще невыполнимых в своей совокупности) обязательств. Но как точка в историческом процессе соглашения “нормандской четверки” сыграли и играют огромную роль. И именно так, на самом деле, к ним и стоит относится”.

Дипломат і політик Василь Філіпчук вважає, що підсумком переговорів стала #перемога:

“Знову #перемога… Чергова і велика. Аж не цікаво щось писати – скільки всього вже написав і сказав на тему М2/Н4, що знову повторюватися просто немає сенсу. Хто почув, той вже зрозумів, хто не зрозумів, то… Про результати берлінських переговорів можна писати навіть не читаючи звіти про них і не проглядаючи стрічку новин. У конфліктології та теорії переговорів є таке поняття як “найкраща альтернатива домовленостям, досягнутим у ході переговорів”. Експерти називають це немилозвучним терміном BATNA, не плутати з ватою:)
Так от, ця теорія, як і багато інших подібних, говорить, що якщо альтернатива діям сторін у випадку недосягнння врегулювання конфлікту більше відповідає іх інтересам, ніж дії унаслідок досягення домовленостей, то сторони не будуть врегульовувати цей конфлікт. Жодна з сторін конфлікту не зацікавлена у його врегулюванні, адже ціна, яку їм прийдеться заплатити за виконання М2, вища, аніж продовження конфлікту. Виконанням М2 ніхто не досягає своїх справжніх результатів, тому поки не буде змінено порядок денний переговорів і сторони нарешті почнуть обговорювати те, що їм справді цікаво, доти буде лише ілюзія переговорів. Або – поки ціна невиконання М2 не стане такою високою, що іншого вибору, аніж виконання, у однієї або обох сторін конфлікту не залишиться. 
Тому поки що буде як є…”

Українські громадяни за лінією розмежування: хто вони?

Водночас переговори у Берліні внесли пожвавлення у міркування щодо ставлення України до своїх громадян, котрі залишилися за розділовою лінією на Донбасі. Блогер і журналіст Вахтанг Кіпіані вважає, що певні категорії громадян повинні пройти через українські в’язниці:

“Мені важко зрозуміти, що робити з окупованими Донбасом і Кримом, які в певний момент повернуться у правове поле України. Ясно лише, що чинних законів недостатньо, щоб вирішити купу проблем, які виникатимуть. Тому треба було б вирішити, кого ми не повернемо у правове поле держави, крім як потенційних клієнтів тюрем. Всі, хто служили у “арміях”, “правоохоронних” і інших силових органах. Всі “журналісти” і викладачі гуманітарних дисциплін. Всі священики УПЦ-РПЦ. Всі директори шкіл, а потенційно і вчителі теж – крім викладачів праці, фізкультури, фізики-хімії-математики і іноземних мов. Всі співробітники апаратів управління – мерій, рад, “міністерств”, органів місцевого самоврядування. Винятком будуть тільки комунальники та медики. Сміття, труби та людське здоров’я – це святе) Нюанси можна обговорювати”.

Аналітик, виконавчий директор Аспенівського інституту в Україні, Сергій Кошман натомість закликає “не вішати ярлики” на українських громадян на непідконтрольних територіях:

“Комменты о людях проживающих на оккупированных территориях, риторические вопросы “как с ними дальше жить”, абсолютно зеркальны вопросам оттуда о том, как дальше жить с людьми массово идущими на концерты Океана Эльзы. Напомню что еще совсем вчера, когда Краматорск и Славянск были под контролем оккупантов, ядовитые комменты мало чем отличались… И вдруг случилось чудо – никто больше не вспоминает про Краматорск как центр сепаратизма. Внезапно оказалось, что там живут сплошные националисты засыпающие и просыпающиеся под Вакарчука…

Когда уже закончится это инфантильное шараханье в разные стороны?! Когда мы перестанем категорично судить о людях по фоточкам из Фейсбука? Мы ничего о них не знаем. Мы не чувствуем ситуацию и мотивацию граждан Украины в оккупации… Надо делать свое дело и перестать вешать глупые ярлыки. Хотя бы просто для того, чтобы потом не было стыдно за свою писанину

Извините за излишнюю эмоциональность, но постоянное дежа-вю”.

Одним з найважливіших підсумків Нормандської зустрічі стало те, що її учасники домовилися про те, що в окупованих районах Донецької і Луганської областей буде запроваджено роботу поліцейської місії ОБСЄ. Про це повідомлено на сайті українського президента.