Громадське радіо
Її організатори – чеський інститут CEVRO, Центр досліджень визвольного руху та Київський національний університет імені Тараса Шевченка.
Перехід від країн закритого типу до відкритого, як це було зокрема в країнах Балтії, або Польщі не є автоматичним, зазначив у своєму виступі директор архіву СБУ Андрій Когут.
“Не відбувається щось саме по собі, не достатньо, щоб відбулась тільки зміна влади і у виконавчій, законодавчій владі осіли ті, хто презентує демократичні свободи», – сказав він.
Щоб відбулись зміни, за словами Когута, необхідна реалізація певної політики. Це можна називати по-різному: модернізацією чи реформами.
Якщо ж говорити про зміни в гуманітарному питанні, то створення демократичного суспільства неможливе без переосмислення, переоцінки минулого.
І важливим тут, підкреслив Когут, – є відкриття тих сторінок історії, які були заборонені. В Україні це – селянське повстання, голодомор, спротив радянській владі. Відкриття цих архівів має супроводжуватися широкими інформаційними компаніями.
«Компаніями, які б далиможливість громадянам ознайомитись з тими сторінками історії, які біли невідомими», – говорить директор архіву СБУ.
В залежності від того, як довго тоталітарний режим перебував в тій чи іншій країні, а в Україні це три покоління, то важливо, щоб люди навчались по тих, підручниках, в яких замовчуються зазначені історичні події. Згадаємо, що деякий час вже в незалежній Україні люди навчались по радянських підручниках.
«Коли ми говоримо про політику пам’яті і про Україну, нажаль, з самого початку відновлення незалежності України політика пам’яті не почала втілюватися, що стало результатом того, що на початку 90-хроків стався негласне протистояння між представниками Народного Руху і представниками комуністичної влади», – згадує Когут.
Тему документів та архівів продовжив Ігор Кулик, начальник відділу Українського Інституту національної пам’яті.
Він нагадав про низку законів розроблених Інститутом національної пам’яті, в яких зокрема йшлось про доступ до архівів КДБ:
«Коли ми говоримо про архіви, то розуміємо, що в Україні є декілька основ, які зберігають документи, що відносяться не тільки до КДБ, а й інших структур, які були поступам для побудови і підтримання радянської тоталітарної системи».
Серед зазначених установ – вже згадуваний архів СБУ, архів зовнішньої розвідки, міліції. Також можна говорити про архів пенітенціарної служби, прокуратури, прикордонників. Працювати з цими документами може будь-хто. Для цього потрібно надіслати до установи звернення з проханням посприяти опрацюванню визначеної теми. Можна шукати інформацію про ту чи іншу подію, або ж про окрему людину, свого родича.
«В законі було передбачено, що все відкрито для всіх, що означає немає якогось захисту персональних даних, що зараз актуально в Європі. У нас цього в законі немає. Так само не йдеться про те, що якщо ці документи містять інформацією під позначками «секретно», «дуже секретно», «особої важності», то це позначки тої держави, якої вже не існує і таким чином «секретно» не дорівнює «таємно». Це дві різні речі не поєднувані, тому абсолютно вільно можна працювати з цими документами», – говорить Кулик.
Але є відомства, чиї архіви не настільки відкриті. Як пояснив Ігор Кулик, архіви КДБ створювались не для того, щоб у 2016 році, хтось прийшов і вільно працював з ними. Вони створювались для того, щоб мати компромат на тих людей, які жили в Радянському Союзі.
«Щоб стримати людей на короткому повідку, щоби мати можливість впливати і зробити все суспільство абсолютно лояльним. Тому інформації про це значно менше і це один з тих моментів, які мають певні особливості» 01 06 03
За словами начальника відділу Інституту національної пам’яті Ігоря Кулика, не до всіх архівів КДБ є доступ в українців. Тобто є доступ до архівів інституту НКВС у Києві, де можна знайти інформацію чи дійсно певна людина навчалась тут чи не навчалась, але ж якщо йдеться про людину з Мінську чи Москви, то до цієї інформації доступу немає.
Валентина Троян, Київ, Громадське радіо