Михайлівський знову бив у набат: «По кому подзвін» — фото, відео

Учасники акції вшанували події, що відбувались на Михайлівській площі три роки тому. Активістка Майдану Оксана була потерпілою всіх розгонів на Майдані. Вона згадує, що в ніч на 11 грудня 2013 року лунали дзвони не лише монастиря, але й повідомлення соціальних мереж і мобільні телефони всіх киян.

«Об 11 вечора по фейсбуку прийшло повідомлення, що сьогодні буде розгін Майдану..Я вирішила, що треба їхати, я написала від себе повідомлення «хто може, будь ласка, підтягуйтесь поки працює метро», — згадує вона.

У 1240 році дзвіниці монастиря били на сполох, скликаючи на допомогу всіх українців, всіх, хто міг почути. Тоді вони сповіщали про навалу татар, а через 8 століть, дзвони лунали, коли Беркут почав розгін протестувальників.

«Багато дуже було жорстоко побито і покалічено. Я шалено їм дякую за те, що вони захистили Україну, тих дівчат і жінок, яких теж були тисячі, ми стояли за їх спиною і були ладні для них зробити все».

Тоді подзвін скликав на Михайлівську площу тисячі, сьогодні тут зібралось кілька сотень.

Так, студент Іван вчиться на п’ятому курсі Київської православної богословської академії. Семінарист гарно пам’ятає події тієї ночі, сьогодні він, як і три роки тому, є дзвонарем Михайлівського собору.

«Студенти побиті прийшли зранку під Михайлівський монастир, їм відкрили ворота, прийняли поранених, обігріли, дали їм гарячого чаю. Потім, пізніше, вже ввечері ми вирішили бити у дзвін, щоб сповістити інших людей, що тут можна знайти захисток», — розповідає Іван.

Сьогодні, у 2016 році, Михайлівський монастир знову б’є у дзвони, але вже не заради допомоги, а на згадку про загиблих Євромайдану. Акція «По кому подзвін» проходить вже втретє, і закликає пам’ятати про страшні події тієї зими.

«Тоді, в 2013 році, коли Михайлівська почала скликати серед ночі киян на Майдан.. Це була подія, яка розірвала мій шаблон. Я вважаю, що саме те, що вони почали робити мало свій надзвичайно позитивний вплив на те, що Майдан вистояв, і ми зараз маємо те, що маємо», — каже студент.

Відтворила тодішню атмосферу польова кухня, де люди могли поїсти кашу, «канапки Майдану» та гарячий чай. На площі також стояли палаючі діжки, біля яких можна було грітись. Громадський активіст Андрій Глембоцький згадує, як він брав безпосередню участь у барикадах Львівської брами та розгоні на Михайлівській. Він зауважує ,що попри те, що минуло вже три роки, нам все одно ще є чого боятись:

«Люди, котрі чинили ці злочини — вони і досі не покарані. Крім того, більшість з них досі залишається на керівних посадах в МВС. Сьогодні, знаходячись тут, ми всі наражаємося на те, що буде якийсь наказ — нас приїдуть, оточать, поб’ють. Бо ті самі люди залишаються на тих самих посадах».

Кожен інтерпретує назву акції «По кому подзвін» на свій лад. Активістка Катерина стояла на Майдані 93 дні, від початку і до кінця. Вона наголошує, що подзвін сьогодні не лише по загиблим та постраждалим, але і по кожному з нас:

«Потрібно ніколи не забувати фокус: чому ми стояли — і куди ми далі рухаємося. Треба згуртованість і відповідальність — лише коли разом усі прийдуть, чи покликані голосом дзвону, чи іншими закликами, — тоді можна відстоювати свої важливі речі».

Дзвони лунають щопівгодини по 10 хвилин, в перерві між ними показують відео з інтерв’ю свідків ночі кривавого розгону Майдану. Кожне відео хронологічно описує різні події революційної зими.

«Ми постійно говоримо про політику, про дочасні вибори, про те, що відбувається на Сході, що всюди зрада чи перемога — як зрозуміти? І, насправді, дуже легко загубитися. В сварках між театром на Подолі, між відкриттям ЦУМу чи фотографіями нової заступниці міністра. Власне, такі акції, які нагадують нам чому ми прийшли на Майдан три роки тому, за що ми стояли. Вони допомагають нам не губити фокус і цю глобальну ціль: куди ми йдемо. Не до чергових перевиборів, не до перемоги якогось політика чи до поразки іншої сили, а для нас самих, і для країни, для майбутнього», — каже Катерина.

За словами організаторів, акція є не просто символом пам’яті, а мотиватором до подальших дій з вірою в мрію, яку ми здатні перетворити на реальність лише об’єднавшись.

 

 

 

 

 

Тетяна Карпусь, Ольга Михайлова, «Громадське радіо», Київ