Фемінітиви в українській мові: необхідність чи надмірність?

Координаторка Волинського прес-клубу, філологиня Богдана Стельмах розповідає, що вживання фемінітивів в українській мові потрібне для самоідентифікації. Але чимало опору є саме зі сторони жінок:

«Незрозуміло мені, коли фемінітиви заперечують саме жінки, адже таким чином вони погоджуються бути невидимими в суспільстві, не виділятися, приховувати свою біологічну ідентичність і таке враження, ніби бути жінкою, яка реалізовує себе, розвиває, будує кар’єру, це соромно».

Незважаючи на те, що фемінітиви ще не використовуються в діловому мовленні, у волинських ЗМІ  їх вживають частіше, а це вже формує певне сприйняття суспільством, каже Богдана Стельмах:

«Журналісти усе частіше, зокрема волинські,  почали використовувати фемінітиви у своїх матеріалах. Безперечно, в багатьох вони досі викликають насмішки і навіть категоричне заперечення. Проте, на мою думку, це тільки питання часу. І повертаючись вже до мною сказаного: жінка має усвідомити, що вона – повноцінна частина суспільства, що жінка і посада – це не злочин. Що бути директоркою підприємства, а не директором, ректоркою університету, а не ректором – це цілком нормально».

Щоправда, uоловний редактор волинського інтернет-видання «Конкурент» Андрій Лучик переконує, що він за рівні права і можливості в суспільстві, однак, на його думку, фемінітиви не впливають на самоідентифікацію людини:

«Проблема висмоктана з пальця. Це знову ж таки, моя суб’єктивна думка.  Я не бачу проблеми, чи людину будуть називати журналістом, чи журналісткою. Тобто від того суть професії і суть того, що робить людина, не зміниться. Чи буде це вчитель, чи буде вчителька, вона повинна навчати дітей, і питання в тому,  як вона навчає, а не як вона називається. Це одна сторона. А по-друге, я вважаю, що насправді в даному випадку ми говоримо про не дуже важливі речі. Замість того, щоб обговорювати журналістські стандарти, діяльність в межах професії – чи це вчитель, журналіст, то ми говоримо про те, як його правильно називати».

Доцентка кафедри англійської філології Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Олена Галапчук-Тарнавська пояснює, що вживання фемінітивів покликане подолати мовний сексизм. Щоправда, це лише один із шляхів:

«Фемінітиви часто використовують для посилення гендерної чутливості, і основне із завдань фемінітивів – відновити гендерну  рівність, оскільки сучасні мовні норми сприяють дискримінації жінок і завищенню значущості чоловіків. Фемінітивам протиставляються маскулінітиви, тобто це назви  чоловічого роду, які вживаються в більшості випадків до всіх людей, незалежно від статі. І вживання маскулінітивів сприяє мовному сексизму. І в мові закріплюються стереотипи підпорядкованого становища жінки. Одним із виявів такого мовного сексизму є професійні найменування».

Зокрема, йдеться про такі назви, як «проректор» та інші, де найчастіше не вживають і назву «проректорка», якщо відповідну посаду займає жінка. За словами пані Олени, однією із стратегій боротьби з мовним сексизмом, окрім фемінізації, є нейтралізація, яка більш притаманна англійській мові:

«Така сама стратегія можлива для використання в українській мові, але вона не так часто використовується, і якщо використовується, то тільки у вузько спеціалізованих, гендерних, фемінних дискурсах. Можна сказати, що «українські студенти і студентки підтримали ініціативу уряду», але нейтралізацією буде, що «українське студентство підтримало ініціативу уряду». ». Моя персональна думка така, що на вибір стратегії впливає той факт, що наша мова відноситься до синтетичних мов, а англійська – до аналітичних. І я, наприклад, вживаю фемінітиви для того, щоб уникнути мовної несправедливості і якщо ми за гендерну рівність, то вона має бути скрізь. І навіть у мові», – резюмує Олена Галапчук-Тарнавська.

Аріна Крапка