Ірина Сампан/Громадське радіо
Сашко Веремеєнко родом з села Новоселівка Старобільського району Луганської області. Нещодавно залишився круглим сиротою. Мати померла місяць тому, а батько ще раніше. Сам він вихованець інтернату, єдина, з ким Олександр говорив постійно по телефону і тісно підтримував зв’язки, це його тітка.
19-річний парубок з Луганщини 16 липня 2016 року підписує контракт і вступає в лави Військово-Морських Сил Збройних Сил України. Не закінчивши ще навчання у технікумі, Олександр відпрошувався з передової на сесію, здобував професію електрогазозварювальника.
«Він був дуже гарним гранатометником. Майже кожен його постріл з гранатомета вражав ціль», — розповідає його побратим з позивним Стаф. — Ще він любив працювати з ПКМ (кулемет Калашникова модернізований, ред.), просив мене, щоб я його поставив на ПКМ». Про те, що Веремеєнко був хорошим і вправним гранатометником підтвердив і командир підрозділу.
Бійці запам’ятали Сашка як життєрадісного і позитивного, він хотів, щоб скоріше закінчилася війна. «Ще він нам говорив, що збирає гроші, щоби купити свою власну квартиру. Сашко любив спорт, говорив, що боями займався. На турнік ходив кожного дня», — згадує Стаф.
Саме Стаф був тим, хто бачив смерть Олександра на власні очі:
«Нас почали обстрілювати жорстко, і він (Олександр, ред.) говорить, «Стаф, давай закинемо щось їм!». Я говорю: «Ну давай. Термобар закинемо!» І тільки він вийшов з бліндажа і все, останні йоги слова «по мені влучили» і впав.
19-річного юнака поховають на його батьківщині, на Луганщині.
Раніше «Громадське радіо» повідомляло, що 6 березня, близько 13.00 в результаті тригодинного бою в районі Водяного загинув 19-річний військовослужбовець морської піхоти.