150 гривень за годину. Чому українці ходять на платні мітинги

 Зранку вівторка під Київрадою — два пікети, приблизно на 30 людей кожен. Одні, які називають себе жителями київського Лівобережжя, виступають проти заводу «Фанплит», що нібито отруює викидами атмосферу. Інші, які представляються працівниками підприємства, виступають, підтримують завод.

Заступник директора «Фанплиту» Олександр Вербовий звинувачує опонентів в проплаченості.

«Вони представляються в основному мешканцями житлового комплексу «Комфорттаун». Поки у забудовника було місце для забудови, не було ніяких проблем з заводом, ніхто ніяких скарг не надсилав. Тільки у забудовника закінчилося місце під забудову — почалися акції: повітря і так далі», — каже Вербовий.

Співрорганізатор акції жителів Лівобережжя Києва Павло Приходченко висуває зустрічні звинувачення. Підозрює, що працівники «Фанплиту» не справжні.

«Я був тричі на акціях, присвячених проблемі, я не впізнаю нікого з працівників «Фанплиту», — заявляє Приходченко.

Проплаченість — традиційне звинувачення, коли йдеться про будь-які масові акції в Україні. Вони вийшли за гроші — так казали про опонентів активісти Майдану та Антимайдану. Такі епітети лунають і зараз.

У проплаченому мітингу я брав участь одного разу за життя. Це було в студентстві, років з вісім тому. За годину стояння у натовпі прихильників не згадаю, кого саме — я отримав 20 гривень. Добре пам’ятаю відчуття ніяковості і намагання загубитися серед людей, щоб на мене не звернули увагу журналісти. Згадуючи той досвід недоброчесного пікетувальника, зараз, висвітлюючи акції протесту як журналіст, завжди намагаюся зануритися в натовп протестувальників.

Моя знайома, викладачка одного з харківських вишів Карина, про платні мітинги може розповісти багато. Бо студенткою брала в них участь кілька разів. Карина раніше була прихильницею Компартії, але, зізнається, за гроші підтримувала Юлію Тимошенко.

«На мене виходив мій знайомий з істфаку, мені пропонував і просив, якщо бажаючі є, теж підключати. У його мами на роботі була якась жінка, і так спочатку вийшли на нього, потім на мене. Тобто спочатку це йде від членів партії, у яких або свої діти вчаться, або вони знають багато молоді, або мають якийсь інший доступ», — згадує Карина.

Залучення через знайомих, розповідає Карина, слугувало додатковою гарантією, що організатори не обмануть з грошима. І не може пригадати випадків, коли б їй не заплатили. Зараз за спостереженням Карини, її студенти на платні акції не ходять. Сама вона розповідає — за проплачену громадську активність їй не соромно.

«Я вважаю, що це корисний соціальний досвід. Я зсередини зрозуміла, що там мінімум народного волевиявлення, а максимум проплаченості. І знову ж таки я вважаю, що це не найгірший спосіб заробляти гроші. З боку моралі — може, звичайно, не дуже красиво. Але мораль — це така складна категорія … Ні, мені не соромно», — говорить дівчина.

Щоб поспілкуватися з теперішніми учасниками платних мітингів, ми зробили експеримент. У трьох українських містах — райцентрі Полонне на Хмельниччині, у Рівному та в Києві — розклеїли оголошення з однаковим текстом — «Робота на масових акціях, мітингах. 200 гривень за годину». Дзвінки я отримав з усіх трьох міст.

Неля живе в Полонному. Зараз вона безробітна. У першій розмові зізналася — на мітинги за гроші вже виходила. І всерйоз засмутилася, коли я зателефонував їй згодом, сказав, що журналіст і жодних мітингів не роблю.

«Як це зрозуміти? Ви ж сказали, що Ви від якоїсь партії посередник», — відреагувала вона.

Ігор живе в Києві, заробляє ремонтами квартир. Теж зізнався, що ходив мітингувати за гроші. Я запитав Ігоря, чи важливо йому за кого виходити. Наприклад, чи готовий він підтримати Петра Порошенка.

«Якщо правду сказать, то можна сказать байдуже. Буду значить за нього говорить», — відповів Ігор, не роздумуючи.

Пенсіонерка Олена з Рівного була готова не тільки вийти сама, але й привести 40-річного сина.

«У мене син лишився без роботи, а у нього дружина. А я йшла, побачила об’яву, думаю, дай зателефоную», — пояснювала вона.

Пробував я і найматися — у соцмережах багато груп з назвами на кшталт «Робота Київ Мітинги». Люди, до яких я звертався, просили зателефонувати пізніше, зараз, мовляв, замовлень немає. Але ціну назвали

. «Ви залишайте контакти на сайті. Як буде замовлення, я сповіщу. Від ста п’ятдесяти гривень за годину», — такою була одна з відповідей.

Тим, хто зараз кличе на проплачені акції, боятися нема чого. Законом це не карається. Близький до керівництва МВС нардеп Антон Геращенко ще в 2015 році пропонував поправки до Кримінального кодексу, за якими за організацію замовних протестів могли б штрафувати на суму до 8500 гривень, або навіть відправляти в колонію на п’ять років. Але законопроект так і не проголосовано. Геращенко пояснює, чому.

«На той момент не було консенсусу політичних сил, тому що, будемо прямо говорити, багато парламентських політичних сил використовують механізми проведення мітингів за гроші, бо не хочеться зізнатися самим собі, що безкоштовно до них ніхто йти не хоче», — нардеп не став пояснювати, на які партії натякає.

До слова, рейтинг «Народного фронту», від якого він пройшов у парламент, у грудні минулого року складав 1%.

Чому протягом років мітинги є популярним способом заробітку серед українців, пояснює доктор соціологічних наук Олександр Шульга.

«Якщо ми подивимося, наскільки українці довіряють, а точніше, не довіряють політичним силам, оскільки українці не бачать політичних сил, лідерів, яким можна довірити владу в державі, таке скептичне ставлення призводить їх до прагматизму — якщо це не принесе користь країні, хоча б я зароблю копійку», — каже соціолог.

У лютому Служба безпеки України зробила заяву, що мітинги за гроші в Україні готують у тому числі проросійські сили — поширюють ідею про так званий третій Майдан, щоб в Києві знову стало неспокійно. Але крім заяв, не було нічого — про жодних затриманих не повідомлялося. Проплачені протести в Україні все ще лишаються легальними. І, як я переконався, відносно недорогими в організації.