«Громадське радіо»
Попри те, що у самому селищі намагалися створити логістичний центр, відкривали ринок з продуктами та товарами для тих, хто перетинає лінію розмежування, єдиним місцем, яке справді цікавить людей, лишається територія автовокзалу, яка безпосередньо прилягає до пішого коридору до непідконтрольного Луганська.
Окрім наметів обігріву та прикордонних споруд, тут з’явилися біотуалети, навіси для людей, що чекають на перехід, та навіть кілька мобільних фастфудів. Однак, насправді, людей, які тут знаходяться, зазвичай не від хорошого життя, не цікавить чебурек за 30 гривень. Більшість громадян України стоять тут у годинних чергах та ночують у селищі, аби отримати соціальні виплати, тобто цікавлять їх лише банк та соцустанови. За словами заступника голови Станично-Луганської районної держадміністрації Сергія Ісаєва, попри пропускну спроможність КПВВ у 1 500-2 000 людей щоденно, в останні кілька днів лінію розмежування перетинають понад 8 тисяч осіб на день.
«На нашому боці є вагончик, у ньому чотири віконця, Тобто у залежності від напливу може працювати від одного до чотирьох людей. Коли масовий був наплив, були додаткові працівники контрольних пунктів, додавалися робочі місця. Після двох днів, коли був ажіотаж, коли до 500 людей залишалися ночувати, у нас проходили всі. І сьогодні ночують у нас лише ті, хто самостійно вирішив залишитися», — каже заступник керівника адміністрації.
За словами Ісаєва, КПВВ наразі працює до сьомої години вечора, тож люди лишаються ночувати, аби зранку зайняти чергу до банків чи Центру соцзахисту, а потім встигнути повернутися додому на непідконтрольну територію. Інфраструктурою КПВВ наразі займаються лише міжнародні гуманітарні організації, зокрема Червоних Хрест. Саме вони встановили навіси від дощу та снігу, намети обігріву та біотуалети, сморід від яких переслідує вздовж усього пішого коридору. Однак, це все одно краще ніж ті два туалети, які були тут рік тому. За словами представника Червоного Хреста Ігора Лобжанідзе, вони системно допомагають людям у Станиці Луганській.
«У першу чергу ми зробили теплий пункт переходу, щоб діти, жінки могли обігрітися, усі умови створено, щоб діти могли перепочити, отримати і необхідну медичну допомогу теж», — пояснює Лобжанідзе.
Зазвичай, найбільша кількість людей на КПВВ зранку, то ж о другій годині я побачила лише близько сотні людей, переважно похилого віку. Вони відмовляються представлятися та неохоче розповіли, що інколи чекати доводиться і по 6 годин.
«Шість годин вже стоїмо. Раз на місяць їздимо за зарплатою. Якби була можливість на іншій території гроші знімати, не їздили б», — каже одна з пасажирок.
Окрім отримання пенсій, лише один чоловік розповів мені, що переходить з непідконтрольної території аби провідати батьків, ще одна жінка проводжала дітей, які проживають у Луганську.
«Ось, приїхали за картоплею, набрали, стою, переживаю, проводжаю. Ходити важко. Якщо я йду, буває і 10 годин, а буває 4 години», — розповідає жінка.
Періодично йде рясний дощ, а потім виглядає яскраве весняне сонце. Однак потік людей вулицею Лермонтова, замінованою з обох боків, не припиняється за будь-якої погоди. Як відповіла мені жінка з Луганська, яка також не захотіла назватися, на прохання прокоментувати те, що відбувається в країні за останні три роки, все нормально.
Марія Зав’ялова зі Станиці Луганської, Громадське радіо